Благодійна організація"100 відсотків життя. Київський регіон"
Другий шанс на життя: як підтримка допомогла подолати туберкульоз
Мене звати В’ячеслав, мені 39 років. Ще кілька місяців тому моє життя було справжнім хаосом: ночі в дешевих хостелах, алкоголь, постійний пошук хоч якоїсь роботи… Я жив, але не мав справжнього життя. І я навіть не здогадувався, що найбільше випробування ще попереду.
Читати далі
Все почалося непомітно: легкий кашель, слабкість, втрата ваги. Спершу я не звертав уваги — думав, що це просто застуда. Але час минав, а мені ставало дедалі гірше. Декілька моїх знайомих із подібними симптомами отримали страшний діагноз — туберкульоз. Я боявся навіть подумати, що це може стосуватися й мене.
Я переконував себе, що все минеться. Але воно не миналося…
Одного дня в хостел, де я мешкав, прийшли представники територіального центру комплектування. Вони направили мене на проходження медкомісії. Саме там, під час рентгенографії, відкрилася правда: у мене туберкульоз. Я завмер. Здавалось, ніби земля пішла з-під ніг. Що далі? Чи є у мене шанс?
Мене одразу направили до лікарні. Я був наляканий, але ще більше боявся залишитися з хворобою наодинці. Я не знав, що робити, до кого звернутися, як взагалі із цим жити.
І саме тоді з’явилася Олена — соціальна працівниця з БО «100 відсотків життя. Київський регіон». Вона не просто приносила мені ліки. Вона не дозволяла мені здатися.
Щоденні зустрічі, контроль, нагадування про таблетки… Спершу це дратувало, здавалося зайвим. Але я швидко зрозумів, що це не просто формальність. Це турбота. Це віра в мене тоді, коли я сам уже починав здаватися.
Олена пояснювала, що відбувається з моїм організмом, нагадувала про аналізи, розповідала про соціальні програми. Вона підтримувала мене в найскладніші моменти. І поступово, крок за кроком, я почав одужувати.
Через два місяці я повернувся до роботи. Кинув пити. Став стежити за здоров’ям. І нарешті завершив лікування.
Сьогодні я точно знаю: туберкульоз виліковний. Але головне — не мовчати, не відкладати, не боятися просити про допомогу.
Я вдячний Олені та команді «100 відсотків життя. Київський регіон» 💙. Без них мій шлях був би набагато складнішим.
І тепер я хочу сказати всім, хто опинився у схожій ситуації: ви не самі. Є ті, хто готовий допомогти. Просто зробіть перший крок!
Панченко Олена — Соціальний працівник Благодійної організації "100 відсотків життя. Київський регіон"
Туберкульоз, вулиця, залежність – Я думав, що це кінець, але допомога прийшла тоді, коли я вже майже здався
Iсторія Романа – це доказ того, що навіть у найтемніші часи є шанс на світло.
Читати далі
Мене звати Роман, я родом із Бердянська. Колись у мене було звичайне життя: я працював у Києві, винаймав житло, будував плани на майбутнє. Але поступово алкоголь і наркотики заполонили мій світ, і я навіть не помітив, як почав втрачати все.
Спочатку були лише дрібні негаразди, потім – невдачі на роботі, сварки з друзями, борги. Але я все ще думав, що контролюю ситуацію. Аж поки одного ранку не відчув, що не можу піднятися з ліжка. Тіло не слухалося. Постійна слабкість, сильний кашель, різке схуднення – я розумів, що щось пішло не так. Лікарі поставили страшний діагноз: туберкульоз.
Я не міг у це повірити. Мені здавалося, що це помилка, що я скоро одужаю і повернуся до звичного життя. Але реальність була іншою: без роботи я не міг оплачувати житло, тож опинився на вулиці. Київ, який колись здавався містом можливостей, тепер став холодним і байдужим. Я думав повернутися в Бердянськ, але це було неможливо – місто перебувало під тимчасовою окупацією. Безсилля, відчай, страх… Я майже змирився з тим, що моє життя котиться у прірву.
Та одного дня все змінилося.
У лікарні мене познайомили з соціальною працівницею Тетяною з Благодійної організації "100 відсотків життя. Київський регіон". Вона вислухала мене без осуду. Я чекав байдужості або моралізаторства, але замість цього відчув теплоту і підтримку. Вперше за довгий час я зрозумів – я не сам. Вона запропонувала мені допомогу, і саме тоді в моєму житті з’явилася надія.
Тетяна взяла мою ситуацію в свої руки. Вона допомогла мені влаштуватися в центр соціально-психологічної реабілітації "Я – легенда", де я отримав дах над головою, безкоштовне харчування та комплексну підтримку. Вона організувала моє лікування, допомагала отримувати необхідні ліки, супроводжувала на всі аналізи й консультації лікарів. Але найголовніше – вона не дозволяла мені здатися. Коли я сумнівався, чи варте це всього тих зусиль, вона нагадувала мені, заради чого я борюся. Кожен день, коли мені хотілося опустити руки, вона знаходила слова, які змушували мене йти далі.
Шість місяців боротьби, підтримки й наполегливості дали результат. Я не тільки вилікувався від туберкульозу, а й зміг подолати залежність. Я повернув контроль над своїм життям. Сьогодні я здоровий, тверезий і впевнено дивлюся в майбутнє. Але на цьому моя історія не закінчується.
Тепер я хочу допомагати іншим. Я знаю, як це – відчувати, що ти нікому не потрібен. Як це – боятися, що завтра не буде нічого: ні їжі, ні даху над головою, ні надії. Але я також знаю, що вихід є. І якщо я зміг вибратися, значить, зможуть і інші. Я готовий стати тією людиною, яка подасть руку допомоги тим, хто, як і я колись, опинився на межі.
Моя історія – це доказ того, що навіть у найтемніші часи є шанс на світло. Головне – не залишатися наодинці зі своїми проблемами і повірити, що новий початок можливий.
Соціальний працівник Благодійної організації "100 відсотків життя. Київський регіон"
Бахтіна Тетяна.
Крок за кроком до здорового майбутнього
Наталія – молода жінка, яка довго уникала лікування після того, як дізналася про свій ВІЛ-позитивний статус. Її історія почалася з того, що вона, звернувшись до лікаря-інфекціоніста після погіршення самопочуття, усвідомила масштаби проблеми. Після стаціонарного лікування вона не дотримувалася рекомендацій щодо прийому антиретровірусної терапії (АРТ). Наталія не розуміла, чому лікування має бути довічним, і її залежність від ін’єкційних наркотиків лише погіршувала ситуацію.
Читати далі
Переломним моментом стала консультація у консультанта із соціальних питань КМЦ СНІДу, яка виявилася першим важливим кроком на шляху до змін. Фахівець, провівши детальну оцінку потреб Наталії, визначив основні проблеми:
Відсутність прихильності до лікування ВІЛ;
Залежність від ін’єкційних наркотиків;
Емоційна нестабільність та соціальна ізоляція.
Перші кроки до змін
Найважливішим завданням у роботі з Наталією стало встановлення довірчих відносин. Під час консультацій консультант детально пояснив важливість лікування ВІЛ, шляхи передачі вірусу, можливі ускладнення та необхідність контролю за станом здоров’я. Зрозуміти, що ВІЛ – це хронічне захворювання, з яким можна жити повноцінно, якщо дотримуватися терапії, стало першим етапом у зміні ставлення Наталії до свого здоров’я.
Однією з важливих частин реабілітації Наталії стали сесії з психологом проекту. Під час цих консультацій вона змогла усвідомити, як залежність від ін’єкційних наркотиків шкодить її здоров’ю і заважає поліпшити якість життя. Ці зустрічі стали ключовими у зміні її ставлення до себе та власного майбутнього. Наталія зізналася, що хоче позбутися залежності, бо мріє про здорове життя, можливість мати дитину та бути вільною від наркотиків. Підтримка психолога допомогла їй зробити перші кроки до припинення вживання психоактивних речовин.
Робота з терапією
Консультанти пояснили Наталії особливості прийому АРТ, важливість дотримання графіку прийому ліків і регулярних медичних обстежень. Підтримка залишалася на всіх етапах: консультант постійно перебував на зв’язку, допомагаючи подолати сумніви та страхи щодо лікування. Наталія почала регулярно приймати АРТ та отримала всі необхідні знання щодо лікування.
Методи допомоги, які були надані Наталії:
Первинна консультація: Оцінка потреб та виявлення проблем, налагодження довірчих відносин.
Психоемоційна підтримка: Формування серйозного ставлення до власного здоров’я.
Допомога в поновленні на медичний облік та отриманні АРТ.
Контроль за дотриманням графіку прийому ліків: Допомога в організації та моніторингу лікування.
Формування прихильності до АРТ: Інтервенція щодо залучення ЛВНІ до надання медичної допомоги та пояснення важливості регулярних обстежень і прийому ліків.
Психологічна підтримка: Важливий елемент в роботі з залежностями та прийнятті хвороби.
Матеріальна допомога: Продуктові набори, щоб полегшити період лікування.
Навчання життю з ВІЛ: Надання необхідної інформації про АРТ та особливості прийому ліків.
Результат роботи з Наталією:
Відновлено АРТ та регулярний моніторинг стану здоров’я.
Сформована прихильність до лікування та дотримання графіку терапії.
Наталія активно відвідує лікаря-інфекціоніста і задоволена своїм станом здоров’я.
Клієнтка отримала основні знання щодо ВІЛ та лікування АРТ, активно підтримує терапію та вдячна за надану допомогу.
Висновок
Наталія змогла змінити своє ставлення до терапії, покращити здоров’я і, головне, відновити віру в майбутнє. Завдяки підтримці, грамотному супроводу та наданим знанням, кожен крок до лікування став кроком до здоров’я, надії та нових можливостей.
Залишатися здоровим - це не лише про лікування, це про зміну ставлення до життя!
Подолання стигми та новий початок у житті з ВІЛ
Олена дізналася про свій ВІЛ-позитивний статус понад десять років тому. Ця новина стала для неї справжнім шоком і викликала почуття безвиході. Вона відчула, що тепер вона позначена для суспільства, і цей емоційний тягар суттєво вплинув на її життя. Спочатку Олена намагалася уникати спілкування з іншими, замкнувшись у собі, і намагаючись самостійно впоратися зі своїми страхами та стигмою. Вона не могла знайти сил для того, щоб прийняти свій діагноз і розпочати лікування.
Читати далі
Проте, після тривалих роздумів, Олена прийняла важливе рішення – звернутися за допомогою до програми догляду і підтримки в БО "100 відсотків життя. Київський регіон". Цей крок став вирішальним для її майбутнього, адже він відкрив їй нові можливості та дав шанс на зміни.
Підтримка та допомога на кожному етапі
Олена почала відвідувати консультації з соціальним працівником. Саме тут вона отримала всю необхідну підтримку та інформацію, яка допомогла їй усвідомити, що жити з ВІЛ – це не вирок, і що її статус не повинен визначати її ідентичність. Соціальний працівник пояснив їй, як важливо отримувати належне лікування і допомогу для підтримки здоров’я, а також підтримав її в боротьбі зі стигмою, яка оточувала її діагноз.
Окрему роль у зміні ставлення Олени до себе відіграли сесії з психологом. Завдяки психологічній підтримці вона змогла знову знайти в собі сили та ресурси для боротьби. На цих зустрічах Олена навчалася долати стигму, працювала над відновленням самооцінки та отримала практичні поради для покращення якості свого життя. Психолог допоміг їй зрозуміти, як управляти своїм станом, щоб жити повноцінним і щасливим життям.
Повернення до нормального життя
Сьогодні Олена живе повним, активним життям. Вона відчуває себе вільною від стигми, яка раніше її обтяжувала, і не дозволяє своєму ВІЛ-статусу визначати її життя. Історія Олени – це яскравий приклад того, як за підтримки кваліфікованих фахівців можна подолати труднощі, відновити внутрішню гармонію та знайти сили для нового початку.
Послуги та методи допомоги, надані Олені:
Первинна консультація: Оцінка потреб та виявлення проблеми, налагодження довірливих відносин.
Психоемоційна підтримка: Формування серйозного та об’єктивного ставлення до власного здоров’я.
Допомога в поновленні на медичний облік і отримання АРТ.
Контроль за дотриманням графіку прийому медичних препаратів.
Інформація щодо основних аспектів життя з ВІЛ та її впливу на стан здоров’я.
Консультування щодо важливості вчасного обстеження та регулярного прийому препаратів, а також щодо опортуністичних захворювань.
Психологічна підтримка: Допомога у боротьбі зі стигмою та відновлення самооцінки.
Формування прихильності до АРТ: Роз’яснення важливості вчасної діагностики на СД4, ВН.
Матеріальна допомога: Продуктові набори для підтримки в процесі лікування.
Навчання життю з ВІЛ: Надання необхідної інформації про АРТ та особливості прийому ліків.
Допомога в дотриманні графіку прийому АРТ.
Результат допомоги:
Олена відновила АРТ і регулярно отримує лікування.
Вона відновила свою самооцінку і почала жити повноцінним життям без страху та стигми.
Клієнтка регулярно відвідує лікаря та активно приймає терапію.
Олена отримала основні знання щодо свого стану та тепер задоволена своїм здоров’ям, а також вдячна за надану підтримку.
Висновок
За допомогою соціальних працівників, психологів і медичних спеціалістів, Олена змогла знайти нові сили для змін і повернутися до повноцінного життя. Вона довела, що навіть у найскладніші моменти життя важливо не здаватися і шукати шляхи для поліпшення свого стану.
Від безнадії до нового життя: як соціальна підтримка допомогла Олегу повернутися до повноцінного життя
Олег народився з ВІЛ-інфекцією, і його життєвий шлях не був легким. У підлітковому віці його усиновила родина, але стосунки з прийомними батьками не склалися. Досягнувши повноліття, він вирішив жити самостійно, сподіваючись, що зможе подбати про себе. Проте відсутність підтримки, соціальних зв’язків та досвіду призвела до того, що Олег опинився у вкрай складних обставинах. Без житла, без допомоги та без опори, він змушений був ночувати в підвалах і на вокзалах, а згодом почав зловживати алкоголем.
Читати далі
Ситуація погіршувалася: нерегулярний прийом антиретровірусної терапії (АРТ) вплинув на його імунний статус, відсутність документів закривала шлях до отримання медичних і соціальних послуг, а проблеми із законом лише ускладнювали становище. Здавалося, що виходу немає. Але у 2024 році все почало змінюватися.
Перший крок до змін
З Олегом почала працювати соціальна працівниця. Спочатку це була складна робота – чоловік не довіряв людям, відчував розчарування та зневіру. Однак поступово між ними налагодився контакт, і почалася комплексна робота над його поверненням до повноцінного життя.
Протягом кількох місяців спільними зусиллями вдалося:
Надати психологічну підтримку та первинне консультування. Олегу пояснили важливість стабільного прийому АРТ, провели індивідуальні сесії для прийняття ситуації та пошуку шляхів виходу з кризи.
Відновити документи. За підтримки соціальної працівниці він отримав паспорт і РНОКПП, а також підписав декларацію з сімейним лікарем.
Поставити його на облік як бездомну особу. Це допомогло отримати базову соціальну підтримку.
Повернути його до системи медичного спостереження. Олега відновили в базі КНП БМР "Білоцерківська міська лікарня №3", провели медичні обстеження та відновили прийом АРТ.
Сприяти реабілітації. Його влаштували до реабілітаційного центру, де він почав працювати над подоланням алкогольної залежності та соціальною інтеграцією.
Залучити до освітньої програми "Школа пацієнта". Він отримав знання про ВІЛ, диспансеризацію, профілактику опортуністичних інфекцій та важливість безпечної поведінки.
Результат: новий етап у житті
Завдяки цій комплексній підтримці Олег пройшов повну медичну діагностику і повернувся до регулярного прийому АРТ. Тепер він перебуває під медичним наглядом, дотримується рекомендацій лікарів і активно працює над власним майбутнім. У реабілітаційному центрі він не лише долає залежність, а й отримує нові соціальні навички та планує своє подальше життя.
Як підтримка та соціальний супровід допомогли знайти шлях до одужання
Надія дізналася про свій ВІЛ-позитивний статус після звичайного медичного обстеження. Це була шокуюча новина, яка розхитала її емоційний стан. Страх, сором і безнадія стали її постійними супутниками. Невдовзі лікарі додатково діагностували у неї туберкульоз. Фізичне та емоційне виснаження, відчуття безвиході — все це призвело до того, що Надія втратила віру в майбутнє.
Читати далі
Але в цей критичний момент її життя змінилося завдяки підтримці соціальної працівниці Дарини, яка стала для Надії справжнім порятунком. Дарина не лише надала необхідну інформацію про ВІЛ та туберкульоз, але й організувала супровід до медичних закладів, допомогла розібратися в процедурі початку антиретровірусної терапії (АРТ) і лікування туберкульозу.
Під час зустрічей Дарина підтримувала Надію емоційно, допомогла долати страхи і тривоги, пояснила важливість регулярного прийому ліків і надавала необхідну мотивацію для того, щоб не здаватися. Підтримка та турботливе ставлення стали для Надії ключовими у формуванні прихильності до терапії.
Завдяки постійному соціальному супроводу та злагодженій роботі з лікарями Надія почала дотримуватися режиму лікування. Через пів року їй вдалося вилікувати туберкульоз, а регулярне приймання АРТ стабілізувало її стан здоров'я. І сьогодні, після тривалого шляху, Надія почувається добре, здорова, активна, працює і знову має надію на майбутнє.
Методи роботи та послуги, які допомогли Надії:
Первинна консультація та оцінка потреб: Налагодження довірливих відносин та виявлення основних проблем.
Психоемоційна підтримка: Формування серйозного і об’єктивного ставлення до власного здоров’я, допомога в подоланні страхів.
Допомога в поновленні медичного обліку та отриманні АРТ: Підтримка на всіх етапах лікування.
Контроль за дотриманням графіку прийому ліків: Постійний моніторинг і підтримка на шляху до здоров’я.
Інформаційна підтримка: Надання знань щодо основних аспектів життя з ВІЛ, важливості обстежень та профілактики опортуністичних захворювань.
Психологічна підтримка: Важлива складова у процесі прийняття хвороби та початку лікування.
Формування прихильності до АРТ: Роз’яснення важливості регулярного проходження діагностики (CD4, ВН) та важливості своєчасної терапії.
Матеріальна допомога: Продуктові набори, щоб допомогти клієнту під час лікування.
Навчання навичкам життя з ВІЛ: Формування здорових звичок та інформування про АРТ та його особливості.
Результат:
Сьогодні Надія є яскравим прикладом того, як важлива підтримка та соціальний супровід у найважчі моменти життя. Завдяки турботі, професіоналізму та віри в її сили вона змогла пройти через складний етап життя і повернутися до нормального життя. Надія не тільки відновила своє здоров’я, але й знайшла в собі сили мріяти про майбутнє, працювати та активно долати труднощі. Ця історія – ще один доказ того, що за допомогою соціальних працівників і підтримки можна не лише подолати хворобу, а й знайти сенс у житті навіть у найскладніші моменти.
Соціальний супровід – це не просто підтримка, це шанс на нове життя!
Історія Марії: Життя після переїзду з прифронтового регіону
Марія – одна з багатьох, хто був змушений покинути свій дім через війну. Її життя змінилося назавжди, коли вона переїхала з прифронтового регіону, залишивши рідних, друзів та все, що знала. Окрім цього, вона має ВІЛ-позитивний статус, що створювало додаткові виклики: необхідність стати на диспансерний облік, відсутність житла, роботи та можливості забезпечити себе навіть базовими речами.
Читати далі
а попри всі труднощі, завдяки нашій допомозі, Марія змогла знайти підтримку та надію на краще майбутнє. Соціальний консультант нашої організації, Дмитро Сідляренко, в рамках проекту Спільної програми ООН з ВІЛ/СНІДу (UNAIDS) в Україні, надав їй необхідну допомогу.
Ось що вдалося зробити для Марії:
Продуктовий сертифікат допоміг забезпечити її їжею на перший час.
Консультація соціального працівника надала жінці всю необхідну інформацію, включаючи:Як стати на диспансерний облік за новим місцем проживання, щоб отримувати консультації лікаря-інфекціоніста, необхідні аналізи та антиретровірусну терапію (АРТ).Як оформитись у центрі зайнятості та знайти роботу.Можливості отримання тимчасового житла.Інші форми допомоги, які надає наша організація, враховуючи її потреби.Інформацію щодо отримання статусу ВПО в ЦНАПі, а також які документи для цього потрібні.
Як стати на диспансерний облік за новим місцем проживання, щоб отримувати консультації лікаря-інфекціоніста, необхідні аналізи та антиретровірусну терапію (АРТ).
Як оформитись у центрі зайнятості та знайти роботу.
Можливості отримання тимчасового житла.
Інші форми допомоги, які надає наша організація, враховуючи її потреби.
Інформацію щодо отримання статусу ВПО в ЦНАПі, а також які документи для цього потрібні.
Також Марія отримала психологічну підтримку, що допомогло їй покращити психічний стан, додало мотивації та сил будувати своє життя заново.
Завдяки цій допомозі, Марія змогла досягти значних результатів: вона стала на облік, отримує необхідну медичну допомогу, знайшла тимчасове житло та зареєструвалася в центрі зайнятості. Зараз вона оформлює статус внутрішньо переміщеної особи.
Ця історія Марії – приклад того, як навіть в найскладніших умовах можна знайти підтримку, отримати допомогу та почати нове життя.
Від розпачу до нових можливостей
Дарина Матяш, наш соціальний консультант, вперше зустрілася з Ганною, коли та звернулася до пункту надання послуг нашої організації. Вона була охоплена страхом і зневірою. Як ВІЛ-позитивна жінка, Ганна тривалий час перебувала поза медичним спостереженням та відмовлялася приймати АРТ-терапію. Її пригнічувало те, що після прийому ліків стан не покращувався, а підтримки з боку близьких вона не мала. Ганна опинилася в дуже складному матеріальному становищі, без постійного місця проживання і з маленькою дитиною на руках. Вона не бачила виходу і перебувала в розпачі.
Читати далі
Завдяки нашій співпраці та підтримці програми Joint United Nations Programme on HIV/AIDS in Ukraine, вдалося досягти важливих змін у житті Ганни:
Проведено кілька консультацій, які допомогли покращити її емоційний стан.
Надана інформація та допомога у пошуку роботи.
Ганну повернуто під медичне спостереження.
Відновлено прийом АРТ-терапії, а також сформовано стійку прихильність до лікування.
Передано продуктовий набір для забезпечення базових потреб.
Найголовніше, що завдяки підтримці соціального працівника, у Ганни значно покращився моральний стан і налагодився зв’язок із лікарем. Це дало їй віру в себе та свої можливості. Ганна змогла знайти дистанційну роботу, що дозволяє забезпечувати себе та свою дитину необхідним.
Ганна безмежно вдячна за отриману матеріальну та моральну підтримку. Її історія — це приклад того, як вчасна допомога і підтримка можуть змінити життя на краще, навіть у найважчих ситуаціях.
Допомога усім, хто потребує
До нашого пункту надання послуг благодійної організації звернулась жінка на ім'я Лариса. Вона приїхала з іншого регіону та зіткнулась із серйозними матеріальними труднощами: без родичів, без роботи, із мінімальною пенсією, яка не покривала її базові потреби. Складнощі з житлом та фінансами негативно впливали на її психологічний стан.
Читати далі
Лариса також потребувала медичної допомоги та нагляду лікаря-інфекціоніста.Після знайомства з жінкою наш соціальний працівник провів оцінку потреб, щоб визначити, яка саме допомога необхідна. Лариса отримала гігієнічний набір та ковдру для покриття первинних потреб.
Було надано консультацію, яка включала:- постановку на диспансерний облік за новим місцем проживання для отримання медичних послуг, нагляду лікаря-інфекціоніста, здачу аналізів та отримання АРТ- інформацію щодо працевлаштування та допомогу в оформленні у центрі зайнятості- інформацію щодо можливостей тимчасового житла, враховуючи складну ситуацію Лариси- поради з отримання додаткової допомоги, виходячи з потреб Лариси та ресурсів організації- оформлення на медичну діагностику (КТ ОЧП) для кращого лікування- психологічна консультація, яка надала підтримку та мотивацію для подолання складнощів.
Завдяки допомозі соціального працівника БО "100% ЖИТТЯ. Київський регіон" Дмитра Сідляренка в рамках проекту Joint United Nations Programme on HIV/AIDS in Ukraine , Лариса змогла вирішити нагальні проблеми. Вона знайшла тимчасовий притулок, оформилася у центрі зайнятості та наразі отримує статус ВПО. Її психологічний стан значно покращився, і вона змогла адаптуватися в новому місті. Лариса висловлює глибоку вдячність організації, соціальному працівнику та міжнародним донорам проекту за надану підтримку.
Коли ти одна - не опускай рук
Нещодавно до нашого пункту надання послуг БО "100% ЖИТТЯ. КИЇВСЬКИЙ РЕГІОН", який базується в КМЦ СНІДу, звернулася жінка на ім’я Оксана.
Вона опинилася у скрутній життєвій ситуації: чоловік покинув її одну з трьома дітьми, залишивши без роботи та засобів до існування. Важко доводилося і через ВІЛ-позитивний статус, адже турбота про дітей обмежувала її можливості знайти роботу. Це призвело до серйозного психологічного виснаження, і Оксана почала дивитися на свої проблеми як на нерозв'язні.
Читати далі
Наш соціальний працівник провів детальну оцінку її потреб та надав необхідну підтримку:
1. Оцінка потреб: Ми визначили, яка саме допомога потрібна Оксані.
2. Продуктовий набір: Забезпечили їжею на перший час.
3. Консультація: Оксана отримала інформацію про доступні соціальні послуги, допомогу на дітей, можливість оформлення статусу матері-одиначки та багатодітної матері, а також про оплату медичних обстежень у рамках нашого проєкту.
4. Психологічна підтримка: Ми переадресували Оксану на консультацію до психолога, щоб допомогти їй впоратися з емоційним виснаженням.
5. Юридична консультація: Оксана отримала консультацію юриста щодо можливості стягнення аліментів з чоловіка.
Завдяки нашій допомозі Оксана змогла вирішити більшу частину своїх нагальних проблем. Вона звернулася до соціальних служб, отримала першочергову допомогу, і зараз оформлює статус багатодітної матері. Оксана також почала процес стягнення аліментів з чоловіка, щоб забезпечити своїх дітей. Консультація психолога допомогла їй відновити психоемоційний стан і знайти сили для подальших дій.Зі слів Оксани, вона дуже вдячна нашій організації та Joint United Nations Programme on HIV/AIDS in Ukraine за підтримку та допомогу в цей складний час.
Історія матері-героїні та незламного духу на шляху до справедливості
Юлія Міщенко - мати героя, молодшого сержанта Андрія Юрійовича Міщенка з позивним "Галас", командира відділення другої служби військової частини А3449, який загинув у Маріуполі. Попри неймовірну втрату і власні проблеми зі здоров'ям, ця жінка з Великої літери продовжує допомагати іншим, займаючись реабілітаційними масажами, і не перестає шукати нові знання, постійно бере участь у нових проєктах.
Читати далі
“Це пекучий біль… Втрата Андрія – це незагойна рана”, - розповідає пані Юлія. “Він двічі служив у ЗСУ за контрактом із 2019 року, а з початку повномасштабного вторгнення добровільно приєднався до боротьби і був зарахований до лав "Азову" та ГУР. Разом із ним в "Азові" з перших днів війни воював і мій старший онук Микита. Саме він і повідомив нас про загибель брата під час прориву на Азовсталь. Наприкінці березня Андрій, командуючи гелікоптером у складі групи з 15 добровольців ГУР, прорвався до оточеного Маріуполя і доставив захисникам зброю, медикаменти та їжу. На зворотному шляху гелікоптер евакуював поранених, а Андрій залишився обороняти місто. 15 квітня або ж, за іншими даними, 17 квітня 2022 року він загинув…”
Пані Юлія продовжує: “Для нас це було десять кіл пекла. Похорон Андрія відбувся лише 1 серпня 2022 року в Баришівці. Довелося задіяти всі можливі ресурси, оскільки тіло сина перебувало в БТР, що впав у річку Кальміус. Після обміну загиблих українських військових ми змогли провести упізнання та оформити документи. Але навіть після цього випробування ходіння по муках триває - ми боремося за те, щоб Андрій отримав посмертно звання Героя України. У військовій частині, де сидять у затишних тилових кабінетах, нам сказали, що в його діях "немає складу подвигу", - говорить Юлія зі сльозами на очах.
Юлія знайшла підтримку в Баришівській громаді завдяки амбасадорам здоров’я. Вони допомогли їй знайти нове коло однодумців і подарували навички боротьби з поганим настроєм та стресом.
Ми віримо, що кожен, хто переживає війну, може стати сильнішим і відчути себе краще, наскільки це можливо в таких умовах. Наша мета - донести до людей знання про стрес, травми та втрати, адже це виклики часу, в якому ми живемо.
Від втрати до нового життя
Амбасадори здоров’я - це люди, які з’являються поруч у найважчі моменти життя. Вони готові підтримати не лише порадою, але й щирим словом, допомогою в практичних справах. І цього разу наш амбасадор здорового способу життя, Надія Слухай, зробила саме так. Вона була поруч з тими, хто найбільше потребував підтримки й розради.
Читати далі
В Україні зараз багато родин, які втратили близьких на війні. Це страшна реальність, і багато хто опинився на межі відчаю. Але чи потрібна підтримка тільки через війну? Чи буває так, що людина, навіть без війни, опиняється в ситуації, коли їй вкрай важко рухатись далі? Відповідь однозначна - так, потрібна. Кожен заслуговує на підтримку і піклування, незалежно від обставин.
Віра, героїня цієї історії, була звичайною жінкою, яка мала все для щасливого життя. Чоловік, діти, які виросли і подарували їй онуків, затишний дім. Здавалося б, що ще потрібно? Живи і радій. Але доля підготувала для Віри жорсткі випробування. Спочатку раптово помирає чоловік, її головна підтримка та опора. Потім, на війні, гине син. Пані Віра втрачає віру в життя. Вона почувається так, ніби увесь світ зупинився, а її душа залишилася в темряві.
- Не знаю, як жити далі… усе втратило сенс, - тихо сказала Віра під час першої зустрічі з Надією, ледве стримуючи сльози. - Вірю, що зараз тобі важко. Але, повір, ти не сама. Ми будемо поруч, і разом подолаємо цей шлях, - відповіла Надія, обережно торкаючись руки жінки.
Надія розуміла, що підтримка потрібна не лише фізична, а й емоційна. Пані Віра опинилася у вирі горя, і їй потрібно було допомогти не тільки пережити втрати, але й повернути віру в себе.
Почалися регулярні зустрічі. Надія спочатку просто слухала жінку, даючи їй змогу виговоритися. З часом ці розмови ставали більш змістовними, спрямованими на відновлення. Віра поступово почала відкриватися.
- Я більше не плачу щодня, - сказала вона якось . - Тепер я просто починаю розуміти, що життя триває, і я ще потрібна своїм дітям і онукам. - Це важливо. Знаєш, перший крок до змін - це коли ти усвідомлюєш свою цінність для тих, хто поруч. Ти сильна жінка, Віро, і твої близькі потребують тебе, - відповіла Надія з щирою усмішкою.
Окрім емоційної підтримки, Надія допомагала Вірі в практичних питаннях. Вона направила її до мобільних медичних команд для регулярних обстежень, консультувала з приводу здоров'я та самопочуття. Разом вони слідкували за станом Віри, зокрема за артеріальним тиском, який став показником її фізичного і психологічного стану.
Поступово Віра почала змінюватися. Вона стала більше піклуватися про своє здоров'я, почала займатися простими фізичними вправами, які порадила Надія. Більше не було тих важких днів, коли все здавалося безнадійним.
- Знаєш, я вже не боюся майбутнього, - сказала жінка під час чергової зустрічі. - Мені 60+, але я відчуваю, що хочу жити. Не просто існувати, а жити здорово і повноцінно. Завдяки тобі я почала знову відчувати радість. - Ти сама зробила це, Віро, - відповіла Надія. - Я просто допомогла тобі побачити світло там, де його було важко знайти. Але вся робота - це твоя заслуга.
Віра тепер прагне не просто жити, а жити активно і з любов'ю до себе. Вона більше не уникає людей, активно спілкується з дітьми та онуками, і навіть зацікавилася участю у здоровому способі життя, який так пропагує амбасадор здоров’я Надія.
Ця історія - приклад того, як важливо мати поруч людей, готових допомогти в найскладніші моменти. Завдяки амбасадору здоров’я Віра змогла знайти новий сенс у житті і продовжувати йти вперед, попри всі втрати.
Візит команди ММК до села Стадниця: Історія Марії Михайлівни
Нещодавно Мобільна медична команда відвідала село Стадниця в Тетіївській громаді з метою надання медичної і психо-соціальної підтримки місцевим жителям. Серед численних клієнтів, які звернулися за допомогою, була Марія Михайлівна, яка прийшла на прийом вже вдруге поспіль.
Читати далі
Марія Михайлівна, жінка з відкритим серцем і великою мудрістю, була вкрай задоволена кваліфікованою допомогою, яку вона отримала. Спеціаліст Томчай Наталя провела обстеження, яке включало холестерометрію та глюкозометрію. Завдяки професіоналізму Наталі, Марія отримала не лише необхідні аналізи, але й цінні рекомендації щодо покращення свого здоров'я. “Відчуваю, що нарешті потрапила в надійні руки”, - зізналася вона, з полегшенням дивлячись на результати обстеження.
Але на цьому позитивні новини не закінчилися. Під час розмови Марія Михайлівна дізналася, що в сусідньому селі працює Простір психологічної підтримки. Вона була приємно здивована цією інформацією і сказала: “Я неодмінно завітаю на консультацію. Це може стати важливим кроком у моєму житті”.
Ця зустріч стала важливим етапом для Марії Михайлівни, адже вона знайшла не лише медичну підтримку, а й відкрила нові можливості для поліпшення свого психоемоційного стану. Завдяки роботі команди ММК та старанням спеціаліста Наталі, жінка відчула, що її потреби важливі і що вона не одна в своїй боротьбі.
Вплив війни на психоемоційний стан
Війна суттєво впливає на психологічний стан людини. Постійний стрес, страх, невизначеність та втрати можуть призвести до різних психоемоційних реакцій. В умовах, коли багато людей стикаються з труднощами, виїзні консультації фахівців у віддалені села громади стали особливо необхідними.
Читати далі
На одному з виїздів Баришівської мобільної медичної команди (ММК) до села Бзів на прийом до психолога звернулася Деменко Глафіра Петрівна, 30.11.1946 року народження. З початком війни в її житті відбулися суттєві зміни: з’явилися підвищена тривожність, агресія та апатія. Найбільше її напруга зросла після того, як зятя забрали до лав ЗСУ, що додало ще більше тривоги та неспокою, а також негативно вплинуло на якість її сну.
Під час першої консультації з психологом відчувалася напруженість клієнтки. Щоб зрозуміти її стан краще, фахівець вирішив провести скринінг на тривожність. Результати виявилися позитивними, і Глафіра Петрівна була перенаправлена на консультацію до психіатра. Психолог також провела навчання прогресивної м’язової релаксації за методикою Джекобсона, що допомогло зняти частину напруги.
Після проведення релаксації психолог відмітила, що Глафіра Петрівна відчула розслаблення в тілі та заспокоєння. Продовжуючи працювати з клієнткою, були проведені бесіди на ключові теми адаптації. Обговорювалися нові механізми виживання, такі як гумор, волонтерство та повернення до звичних занять, які приносять радість.
На наступному приїзді Баришівської ММК до села Бзів психолог помітила позитивні зміни в Глафірі Петрівні. Жінка з захватом розповіла, що консультації у психіатра та призначене лікування значно покращили її фізіологічний стан. Вона почуває себе значно краще і, що найголовніше, віднайшла в собі внутрішній ресурс. Глафіра Петрівна з радістю повідомила, що почала займатися волонтерською діяльністю, що приносить їй величезне задоволення.
Ми прагнемо, щоб кожен, хто переживає часи війни, став стійкішим і почувався краще, наскільки це можливо. Наша мета – щоб люди стали обізнаними про стрес, травми та втрати, адже це вимога часу, в якому ми живемо. Ми віримо, що завдяки підтримці, розумінню та співпраці, навіть у найважчі часи, можна знайти шлях до відновлення та зростання.
Разом через труднощі
Подружжя Півчуків, яке проживає у невеликому містечку в Тетіївській територіальній громаді, звернулося за допомогою до спеціалістів Мобільної медичної команди. Вони переживають складний період у своєму житті, адже чоловік, Олександр, нещодавно переніс інсульт, що значно ускладнило його здатність до самообслуговування. Його дружина, Тетяна, незважаючи на свої власні серйозні проблеми зі здоров’ям, віддано доглядає за чоловіком, намагаючись підтримувати його в цей важкий час.
Читати далі
Коли Півчуки звернулися до спеціалістів Мобільної медичної команди, вони швидко оцінили ситуацію та визначили, як можуть допомогти. Фахівці ММК надали кваліфіковану медичну допомогу, включаючи рекомендації щодо реабілітаційних вправ для Олександра, а також поради щодо догляду за ним. Фахівці навчили Тетяну, як правильно організувати щоденний режим чоловіка, аби він міг поступово повертатися до більшої незалежності.
“Ми розуміємо, як важливо підтримувати один одного в такі важкі часи”, - зазначили спеціалісти. Вони були вражені силою духу Тетяни, яка незважаючи на власні труднощі, залишалася стійкою та уважною до потреб свого чоловіка.“Ваше здоров'я також має значення”, - додали вони, наголосивши на необхідності самодогляду для Тетяни. Спеціалісти надали їй кілька простих порад щодо управління своїм станом, що включало фізичні вправи, правильне харчування і відпочинок.
Крім того, команда організувала наступні візити, щоб стежити за прогресом Олександра та надавати Тетяні подальшу підтримку. Вона була вдячна за їхню допомогу і розуміння, які зробили великий внесок у їхнє життя.
В історії Півчуків яскраво видно, як важливо мати доступ до якісної медичної допомоги та підтримки в складних ситуаціях. Завдяки мобільній медичній команді, подружжя отримало не лише професійну медичну допомогу, але й моральну підтримку, яка була критично важливою у їхньому відновленні.
Допомога подружжю Князюків
Цього разу наша Мобільна медична команда (ММК) мала можливість познайомитися з подружжям Князюків - Володимиром Максимовичем, 1945 року народження, та його дружиною, 1949 року народження, які проживають у селі Погреби Тетіївської територіальної громади. Це подружжя переживає особливо непрості часи, адже нещодавно зазнало тяжкої втрати в родині, що наклало відбиток на їхній емоційний стан та якість життя.
Читати далі
Володимир Максимович, окрім емоційних труднощів, також має проблеми зі здоров’ям, що виявляються в ментальних порушеннях, які впливають на його здатність до самостійного пересування. Це стало серйозною перепоною для їхнього регулярного відвідування амбулаторії ЦПМСД, що ускладнювало доступ до необхідної медичної допомоги.
Команда ММК швидко оцінювала ситуацію і вирішила надати комплексний підхід до їхніх проблем. Ми організували транспортування подружжя до лікувального закладу, забезпечивши їх усім необхідним. Наші спеціалісти провели медичну оцінку стану Володимира Максимовича та надали психологічну підтримку обом.
Подружжя Князюків висловило щиру вдячність нашій команді за виявлену увагу та підтримку. Вони оцінили не лише швидкість реагування, але й професійний підхід, який допоміг їм почуватися більш упевнено у цій важкій ситуації. «Дякуємо за вашу допомогу, - сказав Володимир Максимович. - Без вас ми б не впоралися з усіма труднощами».
Ця історія підкреслює важливість доступу до медичних послуг, особливо для людей похилого віку та тих, хто переживає особисті втрати. Наша команда прагне допомагати кожному, хто потребує підтримки, адже ми розуміємо, наскільки важливо мати поруч людей, готових прийти на допомогу в скрутну хвилину.
Ми завжди поруч
У маленькому селі Кашперівка мешкає пані Ганна Мельник. Нещодавно вона відзначила свій 85-й день народження. Попри поважний вік, вона залишається активною та життєрадісною, хоча здоров'я іноді нагадує про себе: хронічні захворювання, перепади тиску, задишка. Але найбільшим випробуванням для неї стала операція з ендопротезування кульшового суглоба. Після хірургічного втручання їй довелося знову вчитися ходити, і тепер її незмінним супутником стала паличка.
Читати далі
Через складнощі зі здоров'ям жінка рідко виходить з дому, а візити до лікаря стали для неї справжнім викликом. Саме тому приїзд мобільної медичної команди став для неї неочікуваною, але дуже приємною подією. Фахівці уважно вислухали скарги пані Ганни, провели необхідні обстеження, виміряли тиск, надали рекомендації щодо лікування та профілактики загострень. Медики не лише допомогли їй отримати необхідну консультацію, а й подарували відчуття турботи й підтримки.
"Я й не сподівалася, що до мене можуть приїхати самі лікарі, щоб допомогти. Це так важливо, коли у твоєму віці тебе не забувають", - з теплом у голосі ділиться пані Ганна.
З оптимізмом по життю
Івану Петровичу – 72 роки. Все життя він працював у рідному селі Дзвеняче, звик до активної праці, але з роками здоров'я почало давати збій. Найбільше його турбує рівень глюкози в крові – діабет вимагає постійного контролю та регулярного прийому ліків.
Читати далі
Раніше кожна поїздка до міста на обстеження була для нього справжнім випробуванням. Громадський транспорт рідко ходить, а дорога займає багато часу та сил. Але з появою мобільної медичної клініки ситуація кардинально змінилася.
Це вже не перший раз, коли Іван Петрович звертається до нашої команди. Медичні фахівці не лише вимірюють рівень глюкози, а й консультують щодо лікування, дають корисні поради та слідкують за його станом. Він отримує необхідні ліки без тривалого очікування та виснажливих подорожей.
Як консультація соціального працівника допомогла уникнути ризику ВІЛ-інфікування
Після ризикового контакту Микола відчував сильну тривогу щодо можливого інфікування ВІЛ. Невизначеність та страх перед наслідками змусили його шукати відповіді й підтримку. Він звернувся до соціального працівника Романа, який працює в організації, що займається профілактикою ВІЛ та підтримкою людей, які опинилися в подібних ситуаціях.
Читати далі
Роман уважно вислухав Миколу, пояснив йому механізми передачі ВІЛ та важливість своєчасного тестування. Водночас він розповів про сучасні методи профілактики, зокрема про доконтактну профілактику (PrEP) – ефективний засіб захисту від ВІЛ, який може запобігти зараженню, якщо приймати його регулярно відповідно до рекомендацій лікаря.
Микола дізнався, що PrEP доступний безкоштовно та може значно знизити ризик інфікування, якщо його приймати правильно. Завдяки оперативній підтримці Романа він зміг швидко пройти необхідне медичне обстеження і розпочати прийом препарату. Це дало йому відчуття безпеки та впевненості у своєму здоров’ї.
Тепер Микола відповідальніше ставиться до власного здоров’я, розуміючи, як важливо вчасно звертатися за консультацією та використовувати наявні методи профілактики. Він продовжує прийом PrEP, періодично проходить тестування на ВІЛ та рекомендує друзям звертатися до спеціалістів, якщо вони опиняються у подібних обставинах.
Ця історія вкотре підтверджує, що поінформованість та своєчасна підтримка можуть змінити життя на краще. Соціальні працівники відіграють важливу роль у наданні допомоги тим, хто перебуває у групі ризику, а доступність PrEP дає можливість кожному захистити себе та своїх близьких. Якщо у вас виникають питання щодо профілактики ВІЛ, не відкладайте – звертайтеся до фахівців і дбайте про своє здоров’я вже сьогодні.
Прийняття свого статусу та початок нового життя
Діагноз ВІЛ-позитивності став для Олени справжнім випробуванням. Вона довго не могла прийняти свій статус, відчувала страх, розгубленість і навіть ізоляцію. Їй здавалося, що життя більше ніколи не буде таким, як раніше, і що цей діагноз накладає на неї невидимі обмеження. Проте, на її шляху з’явилася соціальна працівниця Юлія, яка стала для неї опорою та провідником у новий етап життя.
Читати далі
Юлія не лише вислухала переживання Олени, а й допомогла їй розібратися в діагнозі, зрозуміти, що ВІЛ – це не кінець життя, а стан, з яким можна жити повноцінно, якщо дотримуватися терапії. Завдяки її підтримці Олена поступово подолала внутрішні страхи, почала довіряти фахівцям і прийняла рішення розпочати лікування.
Регулярні консультації, емоційна підтримка та супровід Юлії допомогли Олені відчути себе не самотньою у цій ситуації. Вона зрозуміла, що ВІЛ не визначає її як особистість, а сучасна антиретровірусна терапія дозволяє контролювати вірус і жити активним, здоровим життям. Олена почала більше дізнаватися про свій стан, навчилася піклуватися про своє здоров’я і відкрилася до спілкування з іншими людьми, які мають подібний досвід.
Сьогодні Олена не лише відповідально дотримується лікування, але й стала активною учасницею спільноти людей, які живуть з ВІЛ. Вона підтримує інших, хто стикається з таким викликом, ділиться своїм досвідом і надихає тих, хто тільки починає цей шлях. Її історія є доказом того, що правильна підтримка може змінити життя, а ВІЛ – це не вирок, а діагноз, з яким можна жити щасливо і впевнено.
Якщо ви або ваші близькі зіткнулися з подібною ситуацією, не залишайтеся наодинці зі своїми страхами. Звертайтеся до фахівців, отримуйте інформацію та підтримку, адже з правильним ставленням і допомогою можна знайти силу для нового етапу життя.