Success stories
"Життя варте того, щоб за нього триматися"
Іноді все починається з одного кроку — до лікаря, до себе, до нового життя.
Історія Максима.
Мене звати Максим, мені 38 років. І моя історія — це не лише про лікування, а й про те, як іноді чужа турбота рятує життя. Ще кілька років тому моє життя було зовсім іншим. Я жив у Києві, працював, будував плани, і навіть з діагнозом ВІЛ я почувався досить впевнено. Я отримував АРТ-терапію, дотримувався графіка, здавав аналізи — все було під контролем.
Read more
А потім почалася війна. Усе, що було стабільним, миттєво стало хаосом. Коли навколо летять ракети, а сирени будять посеред ночі — якось відходить на другий план навіть власне здоров’я. Добиратися до Києва стало майже неможливо, постійні тривоги, перекриті дороги, нестача грошей… І, як наслідок, я почав пропускати прийом ліків.
Спочатку це були разові ситуації — “нічого страшного, з ким не буває”. Потім — тижні без терапії. Я відчував, як з кожним днем слабшаю, але заперечував проблему. Сором, страх і байдужість до себе накривали хвилею. Здається, тоді я почав зникати не лише з соціального життя, а й із самого себе.
Я переїхав до Фастова, сподіваючись, що тут буде простіше. Але хвороба ж не зникає, якщо закрити на неї очі. Коли стан погіршився настільки, що я ледве вставав з ліжка, я зрозумів: або я щось змінюю — або мене просто не стане.
У Фастові я звернувся до Кабінету Довіри. Там мене зустріла соціальна працівниця Алєся з Благодійної організації "100 відсотків життя. Київський регіон". Чесно скажу — я не очікував нічого особливого. Просто прийшов, бо вже не знав, куди подітися.
Але Алєся змінила все.Вона не просто поставила питання "коли востаннє ви приймали ліки?" — вона запитала, як я почуваюся. Вперше за довгий час мене не осудили, не читали лекції — просто слухали. Це була щира розмова, де я зміг зізнатися: мені страшно, мені соромно, і я не знаю, з чого почати.Ми разом проаналізували, чому я кинув терапію. Я вперше чесно зізнався, що втомився боротися сам. Виявилось, що окрім ВІЛ я ще й маю гепатит С. Алєся одразу допомогла мені записатися до лікаря-інфекціоніста. Вона не дала мені втекти від себе самого.
І знаєте, що ще важливо? Вона підтримала мене не лише словами. Я отримав продуктовий і гігієнічний сертифікат, поповнення на телефон — дрібниці, здавалося б. Але для мене це стало сигналом: "тебе бачать, тебе підтримують, ти не сам".
Сьогодні я знову приймаю АРТ без пропусків. Мій імунітет відновлюється, аналізи покращуються, а я нарешті почав вірити в себе. З’явилися сили виходити з дому, спілкуватися з людьми. Я навіть подав резюме в кілька компаній — ще пів року тому я не думав, що знову зможу працювати.
Це неймовірне відчуття — повертати своє життя назад, крок за кроком.
Я не ідеальний, і мій шлях не був легким. Але саме завдяки підтримці соціального працівника Алєсі та Благодійної організації "100 відсотків життя. Київський регіон" я знову став на ноги. Мені повернули не лише здоров’я — мені повернули надію.
Дякую вам за віру в мене, за допомогу й терпіння. Без вас цієї історії могло б і не бути. Тепер я знаю точно: життя варте того, щоб за нього боротися.
Царькова Алєся — Консультантка із соціальних питань БО "100 відсотків життя. Київський регіон"
22
"З першою таблеткою я прийняв себе — і зрозумів: ВІЛ не вирок, а нагадування цінувати життя»
Прийняття свого статусу — це не про слабкість. Це про силу знайти себе заново, незважаючи на біль, страх і самотність.Історія Андрія:
Read more
Мене звати Андрій, мені 16 років. Я живу в маленькому містечку разом із бабусею. Вона — єдина родина, що залишилася в мене після того, як не стало батьків. Я пам’ятаю той день, коли дізнався про свій ВІЛ-статус… Все ніби зупинилось. Я сидів у лікарняному кабінеті й не розумів, що відбувається. Світ став сірим, чужим. Я нічого не чув — тільки відлуння одного слова в голові: ВІЛ.
Після того дня я замкнувся у собі. Не хотів говорити ні з ким. Уникав друзів, рідних. Я навіть почав соромитися дивитися людям в очі — здавалось, ніби вони всі про мене щось знають. Я відмовлявся від лікування. Навіщо? Я ж усе одно хворий. Це як вирок, подумав я тоді. Та й що мені ті таблетки? Я боявся, що хтось побачить, дізнається… А ще — я просто втомився від усього.
Бабуся дуже переживала. Вона намагалася мені допомогти, говорила, що любить мене, що я для неї все. Але я був "глухий" до всього. У середині мене було щось схоже на порожнечу. Самотність стала моїм єдиним другом.
А потім з’явилась Дарина — Соціальна працівниця з Благодійної організації "100 відсотків життя. Київський регіон". Спочатку я насторожився. Хто вона така, і чому її має хвилювати моє життя? Але Дарина була іншою. Вона не ставила мені запитань, на які я не хотів відповідати. Вона не намагалась змусити мене щось робити. Вона просто була поруч. Приходила, розмовляла, іноді навіть просто мовчала зі мною. І це було нове для мене — тиша, яка не тисне, а лікує.
З кожною нашою зустріччю я починав довіряти. Вона розповідала про інших підлітків, які живуть з ВІЛ, але не здаються. Вона ділилася прикладами, показувала, що можна жити повноцінно, мати друзів, мрії, кохання. І я вперше за довгий час подумав: "А може, й справді все ще попереду?"
Я зважився. Почав приймати АРТ — антиретровірусну терапію. Було страшно, я не буду брехати. Але Дарина була поруч. І бабуся — тримала мене за руку, коли я приймав першу таблетку. Минув час. Я почав помічати зміни. У мене з’явилася енергія, покращився настрій. Мій організм наче знову запрацював. А коли я побачив результати аналізів — "невизначальне вірусне навантаження" — я розплакався. Вперше не від страху, а від полегшення.
Зараз я живу інакше. Я знову спілкуюся з друзями, мрію, планую вступати до медичного коледжу. Знаєте, я хочу стати лікарем. Не тому, що це престижно. А тому, що я знаю, як це — коли тобі боляче, страшно, самотньо. Я хочу бути тим, хто дасть іншим шанс. Як мені дала Дарина.
Я безмежно вдячний їй. І бабусі. І всій команді Благодійної організації "100 відсотків життя. Київський регіон". Вони не просто допомогли мені прийняти себе — вони повернули мені майбутнє.
Матяш Дарина — Консультантка із соціальних питань БО "100 відсотків життя. Київський регіон"
25
"Я думала, це кінець. Але саме в той момент почалося моє справжнє життя."
Мене звати Катя. Мені 17. Ще зовсім нещодавно я жила звичним життям підлітка: школа, друзі, перше кохання, безтурботні мрії про майбутнє. Я ніколи не замислювалась над тим, як усе може змінитися за мить.
Read more
Новина про вагітність застала мене зненацька. Це був шок — я плакала, не могла говорити, не знала, що робити. В голові мільйон думок: "Як сказати мамі? Що буде далі? Я ж сама ще дитина…" Я не була готова стати мамою, але десь глибоко в душі вже відчула, що всередині мене живе маленьке життя, яке залежить від мене.
Та потім настало ще одне потрясіння. На медичному обстеженні мені запропонували здати тест на ВІЛ. Я не надавала цьому значення — просто здала аналіз, як усі. А за кілька днів мені повідомили результат: позитивний. У той момент земля пішла з-під ніг.
Я вийшла з кабінету лікаря, сіла на лавку під стіною і не могла навіть плакати. Мені здавалося, що серце зупинилося. Я дивилася в одну точку і повторювала в голові: "Це кінець. Це кінець усьому — мені, дитині, моєму життю."
Перші дні були найтемнішими. Я замкнулась у собі, відмовлялася від їжі, уникала дзвінків. Мені було страшно і соромно. Я не могла уявити, що хтось дізнається. Я боялася осуду, боялася майбутнього. Я навіть почала думати про аборт, бо вірила, що не маю права народжувати з таким діагнозом.
Але саме тоді, в лікарні, коли я була на межі, до мене підійшла жінка. Спокійна, уважна, тепла. Вона представилася:"Мене звати Ольга. Я соціальний працівник із Благодійної організації '100 відсотків життя. Київський регіон'."
Я ще не знала, що ця зустріч змінить усе.
Ольга запропонувала поговорити. Ми сіли в окремій кімнаті, і я просто… розплакалась. Я не могла зупинитися. Вперше за цей час я змогла виговоритися. І вперше — мене не засудили. Вона не говорила, що я зробила щось не так. Вона просто слухала й була поруч. Це було дивно — і водночас дуже потрібно.
З того моменту ми бачилися часто. Ольга пояснювала мені, що таке ВІЛ насправді. Що це не «страшна хвороба», як я собі уявляла, а вірус, з яким можна жити — повноцінно, щасливо, без страху. Вона розповіла мені про сучасні ліки, про антиретровірусну терапію, про історії жінок, які народили здорових дітей.
І найголовніше — вона вірила в мене. Навіть тоді, коли я в себе не вірила зовсім.Поступово я почала приймати нову реальність. Я зрозуміла, що у мене є вибір. І я зробила його — я залишаю дитину. Я приймаю свій діагноз. Я хочу жити.Я почала терапію. Щодня, без пропусків. Стежила за своїм станом. Я змінилася — стала дорослішою, уважнішою, відповідальнішою. Я знову почала усміхатися, дивитися вперед.
Ольга була зі мною увесь цей час — на зв’язку, на зустрічах, поруч на аналізах. І щоразу казала мені: "Ти сильна. Ти впораєшся." І я повірила.
Зараз я на останніх тижнях вагітності. Мій лікар каже, що все йде добре. Моя дитина росте здоровою, і я мрію побачити її очі, тримати за маленьку ручку, обійняти.Я мрію про майбутнє. Про те, як ми підемо гуляти, як я вкладатиму її спати, як вона буде сміятися.
ВІЛ — це не вирок. Це просто частина мого життя. Але вона не визначає мене. Я — більше, ніж діагноз. Я — мама, яка любить. Я — дівчина, яка бореться. Я — людина, яка не здалася.
Я безмежно вдячна Ользі — не просто соціальній працівниці, а людині, яка стала для мене підтримкою в найтемніші моменти.
І я щиро дякую Благодійній організації "100 відсотків життя. Київський регіон" за вашу місію, за вашу силу, за те, що ви — поруч.
Завдяки вам я живу. Мрію. І з вірою чекаю на своє маленьке диво.Ольга Мостовенко – соціальний працівник Благодійної організації '100 відсотків життя. Київський регіон'
24
Соціальна працівниця , яка врятувала моє життя та мою родину
Мене звати Надія, мені 76 років. До лікарів я не зверталася багато років — якось усе тягнула на собі, думала, впораюся. Але восени 2023 року сталося щось страшне: просто на вулиці я втратила свідомість. Мене забрала «швидка», і я опинилася в лікарні швидкої допомоги. Там мені поставили діагноз, який я не могла уявити в найгіршому сні — туберкульоз. Мене направили до фтизіатра, і в січні 2023 року я почала лікування.
Read more
Початок був надзвичайно важким. Я була настільки слабка, що не могла встати з ліжка. Лежала день у день, не маючи сили навіть тримати ложку в руках. Але найболючішим стало не це… Коли мої доньки дізналися про мій діагноз, вони просто зникли. Пішли з дому, залишивши на мене двох маленьких онуків — 9-річну дівчинку та хлопчика 1,5 року. Ми з чоловіком залишилися самі, без підтримки, без грошей, з дітьми на руках і лише з моєю мінімальною пенсією.
І тоді у моєму житті з’явилася Наталія — соціальна працівниця з Благодійної організації «100 відсотків життя. Київський регіон». З перших днів вона стала для мене тією людиною, яка тримала мене за руку у найтемніші моменти.
Щодня Наталія приходила до мене додому з ліками. Вона не просто контролювала прийом препаратів — вона давала мені віру, що я зможу пройти цей шлях. Коли я ще не могла навіть підвестися, вона самостійно доставляла моє мокротиння для діагностики. Щомісяця приносила підгузки, пелюшки, мотиваційні сертифікати, допомагала продуктами, засобами гігієни. І завжди — з посмішкою, з добрим словом.
Коли моє самопочуття трохи покращилось, вона організувала мої поїздки до лікарні та назад. І хоча лікування тривало довго — понад рік, — я ніколи не почувалася покинутою.
Через Наталю ми з онуками отримували допомогу від Червоного Хреста, від депутатів, від інших благодійних організацій. Одяг, взуття, їжа, ліки — усе це з'являлося у нашому домі завдяки її зусиллям. Вона навіть допомагала оформлювати документи на грошову допомогу, і ми регулярно отримували підтримку.
А найголовніше — навіть після завершення мого лікування Наталія не зникла з нашого життя. Вона продовжує інформувати про можливості допомоги, дзвонить, ділиться новинами. Для мене вона — не просто соціальна працівниця, а янгол-охоронець.
Сьогодні я стою на ногах. Я здорова. І хоча життя залишається непростим, я вірю, що все буде добре. Бо я більше не одна.Від щирого церця дякую соціальній працівниці Наталії та Благодійній організації "100 відсотків життя. Київський регіон" за віру, турботу і щоденну підтримку. Завдяки вам я знову живу.
23
Не сам у боротьбі: як допомога соціального працівника змінила моє життя
Мене звати Олексій, і я хочу поділитися своєю історією боротьби з туберкульозом. Це була дорога, сповнена труднощів, але завдяки підтримці соціального працівника Наталії з благодійної організації "100 відсотків життя. Київський регіон", я зміг подолати всі перешкоди.
Read more
У січні 2024 року мені встановили діагноз "туберкульоз". Це був справжній удар, адже окрім нового захворювання, я вже багато років боровся з хронічними недугами, які призвели до повної втрати зору. Я маю першу групу інвалідності, а моя дружина через діабет також втратила частково зір і працездатність. Ми жили разом із батьком, який допомагав нам у побутових справах.
Лікування вимагало госпіталізації, але через необхідність регулярного гемодіалізу я був змушений залишитися вдома. Підтримку в цьому мені надавали рідні, але було зрозуміло, що самотужки пройти цей шлях буде дуже складно.
Мій лікар запропонував соціального працівника. Спочатку я не розумів, у чому його суть, але коли познайомився з Наталією, соціальним працівником благодійної організації "100 відсотків життя. Київський регіон", все стало на свої місця. Вона пояснила, що буде поруч упродовж усього лікування, допомагатиме долати труднощі та забезпечить безперебійну доставку необхідних ліків.
Завдяки Наталії я не лише отримував протитуберкульозні препарати, а й мотиваційні сертифікати, підгузки та пелюшки, що значно полегшило догляд. Але найважливіше – вона розповіла мені про "Українське товариство сліпих" (УТОС), де можна було стати на облік і отримати допомогу. Наталія допомогла мені пройти всіх необхідних лікарів, і незабаром я та моя дружина отримали спеціалізовані пристрої для вимірювання тиску та рівня цукру в крові з голосовими повідомленнями. Це дало нам можливість контролювати стан здоров’я самостійно.
Також завдяки Наталії я отримав допомогу від Товариства Червоного Хреста – продуктові набори, ліки, одяг і взуття. Ця підтримка стала неоціненною в період лікування.
Крок за кроком, день за днем, я наближався до одужання. Завдяки комплексному підходу – медичному лікуванню, соціальній підтримці та психологічній допомозі – я подолав туберкульоз. Це був непростий шлях, але я не відчував себе самотнім, адже поруч завжди була Наталія, яка мотивувала мене й підтримувала в складні моменти.
Навіть після завершення лікування я продовжую отримувати підтримку у вирішенні соціально-побутових питань. Допомога Наталії виявилася неоціненною, адже без неї подолати хворобу було б значно важче.
Я вдячний благодійній організації "100 відсотків життя. Київський регіон" за турботу, увагу та реальну допомогу людям, які опинилися у складних життєвих обставинах. Завдяки таким людям, як Наталія, світ стає добрішим, а життя – легшим навіть у найтемніші часи.
Наталія Воскресенська — Соціальний працівник Благодійної організації "100 відсотків життя. Київський регіон"
0
Другий шанс на життя: як підтримка допомогла подолати туберкульоз
Мене звати В’ячеслав, мені 39 років. Ще кілька місяців тому моє життя було справжнім хаосом: ночі в дешевих хостелах, алкоголь, постійний пошук хоч якоїсь роботи… Я жив, але не мав справжнього життя. І я навіть не здогадувався, що найбільше випробування ще попереду.
Read more
Все почалося непомітно: легкий кашель, слабкість, втрата ваги. Спершу я не звертав уваги — думав, що це просто застуда. Але час минав, а мені ставало дедалі гірше. Декілька моїх знайомих із подібними симптомами отримали страшний діагноз — туберкульоз. Я боявся навіть подумати, що це може стосуватися й мене.Я переконував себе, що все минеться. Але воно не миналося…
Одного дня в хостел, де я мешкав, прийшли представники територіального центру комплектування. Вони направили мене на проходження медкомісії. Саме там, під час рентгенографії, відкрилася правда: у мене туберкульоз. Я завмер. Здавалось, ніби земля пішла з-під ніг. Що далі? Чи є у мене шанс?
Мене одразу направили до лікарні. Я був наляканий, але ще більше боявся залишитися з хворобою наодинці. Я не знав, що робити, до кого звернутися, як взагалі із цим жити.
І саме тоді з’явилася Олена — соціальна працівниця з БО «100 відсотків життя. Київський регіон». Вона не просто приносила мені ліки. Вона не дозволяла мені здатися.
Щоденні зустрічі, контроль, нагадування про таблетки… Спершу це дратувало, здавалося зайвим. Але я швидко зрозумів, що це не просто формальність. Це турбота. Це віра в мене тоді, коли я сам уже починав здаватися.Олена пояснювала, що відбувається з моїм організмом, нагадувала про аналізи, розповідала про соціальні програми. Вона підтримувала мене в найскладніші моменти. І поступово, крок за кроком, я почав одужувати.Через два місяці я повернувся до роботи. Кинув пити. Став стежити за здоров’ям. І нарешті завершив лікування.
Сьогодні я точно знаю: туберкульоз виліковний. Але головне — не мовчати, не відкладати, не боятися просити про допомогу.
Я вдячний Олені та команді «100 відсотків життя. Київський регіон» 💙. Без них мій шлях був би набагато складнішим.
І тепер я хочу сказати всім, хто опинився у схожій ситуації: ви не самі. Є ті, хто готовий допомогти. Просто зробіть перший крок!
Панченко Олена — Соціальний працівник Благодійної організації "100 відсотків життя. Київський регіон"
20
Туберкульоз, вулиця, залежність – Я думав, що це кінець, але допомога прийшла тоді, коли я вже майже здався
Iсторія Романа – це доказ того, що навіть у найтемніші часи є шанс на світло.
Read more
Мене звати Роман, я родом із Бердянська. Колись у мене було звичайне життя: я працював у Києві, винаймав житло, будував плани на майбутнє. Але поступово алкоголь і наркотики заполонили мій світ, і я навіть не помітив, як почав втрачати все.
Спочатку були лише дрібні негаразди, потім – невдачі на роботі, сварки з друзями, борги. Але я все ще думав, що контролюю ситуацію. Аж поки одного ранку не відчув, що не можу піднятися з ліжка. Тіло не слухалося. Постійна слабкість, сильний кашель, різке схуднення – я розумів, що щось пішло не так. Лікарі поставили страшний діагноз: туберкульоз.
Я не міг у це повірити. Мені здавалося, що це помилка, що я скоро одужаю і повернуся до звичного життя. Але реальність була іншою: без роботи я не міг оплачувати житло, тож опинився на вулиці. Київ, який колись здавався містом можливостей, тепер став холодним і байдужим. Я думав повернутися в Бердянськ, але це було неможливо – місто перебувало під тимчасовою окупацією. Безсилля, відчай, страх… Я майже змирився з тим, що моє життя котиться у прірву.
Та одного дня все змінилося.У лікарні мене познайомили з соціальною працівницею Тетяною з Благодійної організації "100 відсотків життя. Київський регіон". Вона вислухала мене без осуду. Я чекав байдужості або моралізаторства, але замість цього відчув теплоту і підтримку. Вперше за довгий час я зрозумів – я не сам. Вона запропонувала мені допомогу, і саме тоді в моєму житті з’явилася надія.
Тетяна взяла мою ситуацію в свої руки. Вона допомогла мені влаштуватися в центр соціально-психологічної реабілітації "Я – легенда", де я отримав дах над головою, безкоштовне харчування та комплексну підтримку. Вона організувала моє лікування, допомагала отримувати необхідні ліки, супроводжувала на всі аналізи й консультації лікарів. Але найголовніше – вона не дозволяла мені здатися. Коли я сумнівався, чи варте це всього тих зусиль, вона нагадувала мені, заради чого я борюся. Кожен день, коли мені хотілося опустити руки, вона знаходила слова, які змушували мене йти далі.
Шість місяців боротьби, підтримки й наполегливості дали результат. Я не тільки вилікувався від туберкульозу, а й зміг подолати залежність. Я повернув контроль над своїм життям. Сьогодні я здоровий, тверезий і впевнено дивлюся в майбутнє. Але на цьому моя історія не закінчується.
Тепер я хочу допомагати іншим. Я знаю, як це – відчувати, що ти нікому не потрібен. Як це – боятися, що завтра не буде нічого: ні їжі, ні даху над головою, ні надії. Але я також знаю, що вихід є. І якщо я зміг вибратися, значить, зможуть і інші. Я готовий стати тією людиною, яка подасть руку допомоги тим, хто, як і я колись, опинився на межі.
Моя історія – це доказ того, що навіть у найтемніші часи є шанс на світло. Головне – не залишатися наодинці зі своїми проблемами і повірити, що новий початок можливий.
Соціальний працівник Благодійної організації "100 відсотків життя. Київський регіон"Бахтіна Тетяна.
19
Step by step toward a healthier future
Natalia is a young woman who avoided treatment for a long time after learning she was living with HIV. Her journey began when worsening health led her to visit an infectious disease specialist, where she realized the seriousness of her condition. After being discharged from the hospital, she did not follow the prescribed antiretroviral therapy (ART). Natalia struggled to understand why treatment had to continue for life, and her injection drug use made it even more difficult to stay engaged in care.
Read more
The turning point
A consultation with a social support counselor at the Kyiv City AIDS Center became the first important step toward change. After conducting a comprehensive needs assessment, the counselor identified Natalia's main challenges:
Lack of adherence to HIV treatment
Injection drug dependence
Emotional instability and social isolation
The first steps toward change
Building a trusting relationship was the foundation of Natalia's journey. During counseling sessions, she received clear information about HIV treatment, routes of transmission, possible complications, and the importance of regular medical care. Understanding that HIV is a chronic condition that can be successfully managed with consistent treatment became the first step toward changing her attitude to her health.
An essential part of Natalia's recovery was regular sessions with the project's psychologist. These conversations helped her recognize how injection drug use was affecting both her health and her quality of life. Over time, Natalia shared her desire to overcome her addiction so she could build a healthy future, have a child, and live free from drugs. The psychologist's support gave her the confidence to begin that journey.
Supporting treatment adherence
The counselors explained how antiretroviral therapy (ART) works, why it is important to take medication consistently, and the need for regular medical check-ups. Support continued throughout the process, with the counselor remaining in close contact to help Natalia overcome doubts and fears about treatment. As a result, she began taking ART regularly and gained the knowledge she needed to manage her health with confidence.
Support provided to Natalia
Initial consultation, including a comprehensive needs assessment and trust-building
Emotional and psychosocial support to strengthen motivation for treatment
Assistance with re-enrollment in HIV care and access to ART
Ongoing support in maintaining medication adherence
Counseling to strengthen long-term commitment to ART and regular medical follow-up
Psychological counseling focused on addiction recovery and accepting an HIV diagnosis
Food assistance to help meet essential needs during treatment
Education about living with HIV, ART, and long-term health management
Results
ART was successfully restarted, with regular health monitoring in place
Strong adherence to treatment was established
Natalia now attends regular appointments with her infectious disease specialist and reports significant improvements in her health
She has gained a solid understanding of HIV and ART, remains committed to treatment, and is grateful for the support she received
Conclusion
Natalia transformed her attitude toward treatment, improved her health, and, most importantly, regained hope for the future. With professional guidance, compassionate support, and access to accurate information, every step toward treatment became a step toward better health, renewed confidence, and new opportunities.
Staying healthy is about more than treatment—it's about changing the way you see your future.
18
Подолання стигми та новий початок у житті з ВІЛ
Олена дізналася про свій ВІЛ-позитивний статус понад десять років тому. Ця новина стала для неї справжнім шоком і викликала почуття безвиході. Вона відчула, що тепер вона позначена для суспільства, і цей емоційний тягар суттєво вплинув на її життя. Спочатку Олена намагалася уникати спілкування з іншими, замкнувшись у собі, і намагаючись самостійно впоратися зі своїми страхами та стигмою. Вона не могла знайти сил для того, щоб прийняти свій діагноз і розпочати лікування.
Read more
Проте, після тривалих роздумів, Олена прийняла важливе рішення – звернутися за допомогою до програми догляду і підтримки в БО "100 відсотків життя. Київський регіон". Цей крок став вирішальним для її майбутнього, адже він відкрив їй нові можливості та дав шанс на зміни.
Підтримка та допомога на кожному етапі
Олена почала відвідувати консультації з соціальним працівником. Саме тут вона отримала всю необхідну підтримку та інформацію, яка допомогла їй усвідомити, що жити з ВІЛ – це не вирок, і що її статус не повинен визначати її ідентичність. Соціальний працівник пояснив їй, як важливо отримувати належне лікування і допомогу для підтримки здоров’я, а також підтримав її в боротьбі зі стигмою, яка оточувала її діагноз.
Окрему роль у зміні ставлення Олени до себе відіграли сесії з психологом. Завдяки психологічній підтримці вона змогла знову знайти в собі сили та ресурси для боротьби. На цих зустрічах Олена навчалася долати стигму, працювала над відновленням самооцінки та отримала практичні поради для покращення якості свого життя. Психолог допоміг їй зрозуміти, як управляти своїм станом, щоб жити повноцінним і щасливим життям.
Повернення до нормального життя
Сьогодні Олена живе повним, активним життям. Вона відчуває себе вільною від стигми, яка раніше її обтяжувала, і не дозволяє своєму ВІЛ-статусу визначати її життя. Історія Олени – це яскравий приклад того, як за підтримки кваліфікованих фахівців можна подолати труднощі, відновити внутрішню гармонію та знайти сили для нового початку.
Послуги та методи допомоги, надані Олені:
Первинна консультація: Оцінка потреб та виявлення проблеми, налагодження довірливих відносин.Психоемоційна підтримка: Формування серйозного та об’єктивного ставлення до власного здоров’я.Допомога в поновленні на медичний облік і отримання АРТ.Контроль за дотриманням графіку прийому медичних препаратів.Інформація щодо основних аспектів життя з ВІЛ та її впливу на стан здоров’я.Консультування щодо важливості вчасного обстеження та регулярного прийому препаратів, а також щодо опортуністичних захворювань.Психологічна підтримка: Допомога у боротьбі зі стигмою та відновлення самооцінки.Формування прихильності до АРТ: Роз’яснення важливості вчасної діагностики на СД4, ВН.Матеріальна допомога: Продуктові набори для підтримки в процесі лікування.Навчання життю з ВІЛ: Надання необхідної інформації про АРТ та особливості прийому ліків.Допомога в дотриманні графіку прийому АРТ.
Результат допомоги:
Олена відновила АРТ і регулярно отримує лікування.Вона відновила свою самооцінку і почала жити повноцінним життям без страху та стигми.Клієнтка регулярно відвідує лікаря та активно приймає терапію.Олена отримала основні знання щодо свого стану та тепер задоволена своїм здоров’ям, а також вдячна за надану підтримку.
Висновок
За допомогою соціальних працівників, психологів і медичних спеціалістів, Олена змогла знайти нові сили для змін і повернутися до повноцінного життя. Вона довела, що навіть у найскладніші моменти життя важливо не здаватися і шукати шляхи для поліпшення свого стану.
1
Від безнадії до нового життя: як соціальна підтримка допомогла Олегу повернутися до повноцінного життя
Олег народився з ВІЛ-інфекцією, і його життєвий шлях не був легким. У підлітковому віці його усиновила родина, але стосунки з прийомними батьками не склалися. Досягнувши повноліття, він вирішив жити самостійно, сподіваючись, що зможе подбати про себе. Проте відсутність підтримки, соціальних зв’язків та досвіду призвела до того, що Олег опинився у вкрай складних обставинах. Без житла, без допомоги та без опори, він змушений був ночувати в підвалах і на вокзалах, а згодом почав зловживати алкоголем.
Read more
Ситуація погіршувалася: нерегулярний прийом антиретровірусної терапії (АРТ) вплинув на його імунний статус, відсутність документів закривала шлях до отримання медичних і соціальних послуг, а проблеми із законом лише ускладнювали становище. Здавалося, що виходу немає. Але у 2024 році все почало змінюватися.
Перший крок до змін
З Олегом почала працювати соціальна працівниця. Спочатку це була складна робота – чоловік не довіряв людям, відчував розчарування та зневіру. Однак поступово між ними налагодився контакт, і почалася комплексна робота над його поверненням до повноцінного життя.
Протягом кількох місяців спільними зусиллями вдалося:
Надати психологічну підтримку та первинне консультування. Олегу пояснили важливість стабільного прийому АРТ, провели індивідуальні сесії для прийняття ситуації та пошуку шляхів виходу з кризи.Відновити документи. За підтримки соціальної працівниці він отримав паспорт і РНОКПП, а також підписав декларацію з сімейним лікарем.Поставити його на облік як бездомну особу. Це допомогло отримати базову соціальну підтримку.Повернути його до системи медичного спостереження. Олега відновили в базі КНП БМР "Білоцерківська міська лікарня №3", провели медичні обстеження та відновили прийом АРТ.Сприяти реабілітації. Його влаштували до реабілітаційного центру, де він почав працювати над подоланням алкогольної залежності та соціальною інтеграцією.Залучити до освітньої програми "Школа пацієнта". Він отримав знання про ВІЛ, диспансеризацію, профілактику опортуністичних інфекцій та важливість безпечної поведінки.Результат: новий етап у житті
Завдяки цій комплексній підтримці Олег пройшов повну медичну діагностику і повернувся до регулярного прийому АРТ. Тепер він перебуває під медичним наглядом, дотримується рекомендацій лікарів і активно працює над власним майбутнім. У реабілітаційному центрі він не лише долає залежність, а й отримує нові соціальні навички та планує своє подальше життя.
2
Як підтримка та соціальний супровід допомогли знайти шлях до одужання
Надія дізналася про свій ВІЛ-позитивний статус після звичайного медичного обстеження. Це була шокуюча новина, яка розхитала її емоційний стан. Страх, сором і безнадія стали її постійними супутниками. Невдовзі лікарі додатково діагностували у неї туберкульоз. Фізичне та емоційне виснаження, відчуття безвиході — все це призвело до того, що Надія втратила віру в майбутнє.
Read more
Але в цей критичний момент її життя змінилося завдяки підтримці соціальної працівниці Дарини, яка стала для Надії справжнім порятунком. Дарина не лише надала необхідну інформацію про ВІЛ та туберкульоз, але й організувала супровід до медичних закладів, допомогла розібратися в процедурі початку антиретровірусної терапії (АРТ) і лікування туберкульозу.
Під час зустрічей Дарина підтримувала Надію емоційно, допомогла долати страхи і тривоги, пояснила важливість регулярного прийому ліків і надавала необхідну мотивацію для того, щоб не здаватися. Підтримка та турботливе ставлення стали для Надії ключовими у формуванні прихильності до терапії.
Завдяки постійному соціальному супроводу та злагодженій роботі з лікарями Надія почала дотримуватися режиму лікування. Через пів року їй вдалося вилікувати туберкульоз, а регулярне приймання АРТ стабілізувало її стан здоров'я. І сьогодні, після тривалого шляху, Надія почувається добре, здорова, активна, працює і знову має надію на майбутнє.
Методи роботи та послуги, які допомогли Надії:
Первинна консультація та оцінка потреб: Налагодження довірливих відносин та виявлення основних проблем.Психоемоційна підтримка: Формування серйозного і об’єктивного ставлення до власного здоров’я, допомога в подоланні страхів.Допомога в поновленні медичного обліку та отриманні АРТ: Підтримка на всіх етапах лікування.Контроль за дотриманням графіку прийому ліків: Постійний моніторинг і підтримка на шляху до здоров’я.Інформаційна підтримка: Надання знань щодо основних аспектів життя з ВІЛ, важливості обстежень та профілактики опортуністичних захворювань.Психологічна підтримка: Важлива складова у процесі прийняття хвороби та початку лікування.Формування прихильності до АРТ: Роз’яснення важливості регулярного проходження діагностики (CD4, ВН) та важливості своєчасної терапії.Матеріальна допомога: Продуктові набори, щоб допомогти клієнту під час лікування.Навчання навичкам життя з ВІЛ: Формування здорових звичок та інформування про АРТ та його особливості.
Результат:
Сьогодні Надія є яскравим прикладом того, як важлива підтримка та соціальний супровід у найважчі моменти життя. Завдяки турботі, професіоналізму та віри в її сили вона змогла пройти через складний етап життя і повернутися до нормального життя. Надія не тільки відновила своє здоров’я, але й знайшла в собі сили мріяти про майбутнє, працювати та активно долати труднощі. Ця історія – ще один доказ того, що за допомогою соціальних працівників і підтримки можна не лише подолати хворобу, а й знайти сенс у житті навіть у найскладніші моменти.
Соціальний супровід – це не просто підтримка, це шанс на нове життя!
3
Історія Марії: Життя після переїзду з прифронтового регіону
Марія – одна з багатьох, хто був змушений покинути свій дім через війну. Її життя змінилося назавжди, коли вона переїхала з прифронтового регіону, залишивши рідних, друзів та все, що знала. Окрім цього, вона має ВІЛ-позитивний статус, що створювало додаткові виклики: необхідність стати на диспансерний облік, відсутність житла, роботи та можливості забезпечити себе навіть базовими речами.
Read more
а попри всі труднощі, завдяки нашій допомозі, Марія змогла знайти підтримку та надію на краще майбутнє. Соціальний консультант нашої організації, Дмитро Сідляренко, в рамках проекту Спільної програми ООН з ВІЛ/СНІДу (UNAIDS) в Україні, надав їй необхідну допомогу.
Ось що вдалося зробити для Марії:
Продуктовий сертифікат допоміг забезпечити її їжею на перший час.Консультація соціального працівника надала жінці всю необхідну інформацію, включаючи:Як стати на диспансерний облік за новим місцем проживання, щоб отримувати консультації лікаря-інфекціоніста, необхідні аналізи та антиретровірусну терапію (АРТ).Як оформитись у центрі зайнятості та знайти роботу.Можливості отримання тимчасового житла.Інші форми допомоги, які надає наша організація, враховуючи її потреби.Інформацію щодо отримання статусу ВПО в ЦНАПі, а також які документи для цього потрібні.Як стати на диспансерний облік за новим місцем проживання, щоб отримувати консультації лікаря-інфекціоніста, необхідні аналізи та антиретровірусну терапію (АРТ).Як оформитись у центрі зайнятості та знайти роботу.Можливості отримання тимчасового житла.Інші форми допомоги, які надає наша організація, враховуючи її потреби.Інформацію щодо отримання статусу ВПО в ЦНАПі, а також які документи для цього потрібні.Також Марія отримала психологічну підтримку, що допомогло їй покращити психічний стан, додало мотивації та сил будувати своє життя заново.
Завдяки цій допомозі, Марія змогла досягти значних результатів: вона стала на облік, отримує необхідну медичну допомогу, знайшла тимчасове житло та зареєструвалася в центрі зайнятості. Зараз вона оформлює статус внутрішньо переміщеної особи.
Ця історія Марії – приклад того, як навіть в найскладніших умовах можна знайти підтримку, отримати допомогу та почати нове життя.
4
Від розпачу до нових можливостей
Дарина Матяш, наш соціальний консультант, вперше зустрілася з Ганною, коли та звернулася до пункту надання послуг нашої організації. Вона була охоплена страхом і зневірою. Як ВІЛ-позитивна жінка, Ганна тривалий час перебувала поза медичним спостереженням та відмовлялася приймати АРТ-терапію. Її пригнічувало те, що після прийому ліків стан не покращувався, а підтримки з боку близьких вона не мала. Ганна опинилася в дуже складному матеріальному становищі, без постійного місця проживання і з маленькою дитиною на руках. Вона не бачила виходу і перебувала в розпачі.
Read more
Завдяки нашій співпраці та підтримці програми Joint United Nations Programme on HIV/AIDS in Ukraine, вдалося досягти важливих змін у житті Ганни:
Проведено кілька консультацій, які допомогли покращити її емоційний стан.Надана інформація та допомога у пошуку роботи.Ганну повернуто під медичне спостереження.Відновлено прийом АРТ-терапії, а також сформовано стійку прихильність до лікування.Передано продуктовий набір для забезпечення базових потреб.Найголовніше, що завдяки підтримці соціального працівника, у Ганни значно покращився моральний стан і налагодився зв’язок із лікарем. Це дало їй віру в себе та свої можливості. Ганна змогла знайти дистанційну роботу, що дозволяє забезпечувати себе та свою дитину необхідним.
Ганна безмежно вдячна за отриману матеріальну та моральну підтримку. Її історія — це приклад того, як вчасна допомога і підтримка можуть змінити життя на краще, навіть у найважчих ситуаціях.
5
Support for everyone in need
Larisa came to one of our service delivery points after relocating from another region. She was facing serious financial hardship—without family support, unemployed, and relying on a small pension that was not enough to cover her basic needs. Difficulties with housing and finances also had a significant impact on her emotional well-being.
Read more
Larisa also needed medical care and ongoing supervision from an infectious disease specialist. After meeting with her, our social worker conducted a comprehensive needs assessment to determine what support she required. To help meet her immediate needs, Larisa received a hygiene kit and a blanket.
She was provided with personalized support, including:
Assistance with registering for HIV care at her new place of residence to access medical services, laboratory testing, follow-up with an infectious disease specialist, and antiretroviral therapy (ART)
Information about employment opportunities and assistance with registration at the local employment center
Guidance on temporary accommodation options based on her circumstances
Information about additional support available through the organization and other relevant services
Referral for a CT scan of the abdominal cavity to support further medical assessment and treatment
Psychological counseling to provide emotional support and strengthen her confidence during a difficult period
Thanks to the support of Dmytro Sidliarenko, a social worker at 100% Life Kyiv Region, provided through the Joint United Nations Programme on HIV/AIDS in Ukraine (UNAIDS Ukraine) project, Larisa was able to overcome her most urgent challenges. She found temporary accommodation, registered with the employment center, and is currently completing the process of obtaining internally displaced person (IDP) status. Her emotional well-being has improved significantly, and she has successfully begun adapting to life in her new community.
Larisa expresses her sincere gratitude to the organization, the social worker, and the international donors whose support helped her rebuild her life.
6
Коли ти одна - не опускай рук
Нещодавно до нашого пункту надання послуг БО "100% ЖИТТЯ. КИЇВСЬКИЙ РЕГІОН", який базується в КМЦ СНІДу, звернулася жінка на ім’я Оксана.
Вона опинилася у скрутній життєвій ситуації: чоловік покинув її одну з трьома дітьми, залишивши без роботи та засобів до існування. Важко доводилося і через ВІЛ-позитивний статус, адже турбота про дітей обмежувала її можливості знайти роботу. Це призвело до серйозного психологічного виснаження, і Оксана почала дивитися на свої проблеми як на нерозв'язні.
Read more
Наш соціальний працівник провів детальну оцінку її потреб та надав необхідну підтримку:
1. Оцінка потреб: Ми визначили, яка саме допомога потрібна Оксані.
2. Продуктовий набір: Забезпечили їжею на перший час.
3. Консультація: Оксана отримала інформацію про доступні соціальні послуги, допомогу на дітей, можливість оформлення статусу матері-одиначки та багатодітної матері, а також про оплату медичних обстежень у рамках нашого проєкту.
4. Психологічна підтримка: Ми переадресували Оксану на консультацію до психолога, щоб допомогти їй впоратися з емоційним виснаженням.
5. Юридична консультація: Оксана отримала консультацію юриста щодо можливості стягнення аліментів з чоловіка.
Завдяки нашій допомозі Оксана змогла вирішити більшу частину своїх нагальних проблем. Вона звернулася до соціальних служб, отримала першочергову допомогу, і зараз оформлює статус багатодітної матері. Оксана також почала процес стягнення аліментів з чоловіка, щоб забезпечити своїх дітей. Консультація психолога допомогла їй відновити психоемоційний стан і знайти сили для подальших дій.Зі слів Оксани, вона дуже вдячна нашій організації та Joint United Nations Programme on HIV/AIDS in Ukraine за підтримку та допомогу в цей складний час.
7
A mother's story of courage and resilience on the path to justice
Yuliia Mishchenko is the mother of fallen Ukrainian hero, Junior Sergeant Andrii Yuriiovych Mishchenko, known by the call sign "Halas," who served as a squad commander in Military Unit A3449 and was killed in Mariupol. Despite the devastating loss of her son and her own health challenges, she continues to support others by providing rehabilitation massage therapy. Committed to personal growth, Yuliia keeps learning, takes part in new projects, and inspires those around her with her resilience.
Read more
"The pain is indescribable... Losing Andrii is a wound that will never fully heal," Yuliia says.
"He served in the Armed Forces of Ukraine under contract from 2019 and, after the start of the full-scale invasion, voluntarily returned to defend the country, joining the Azov Brigade and later working with Ukraine's military intelligence (HUR). My eldest grandson, Mykyta, also fought alongside him in Azov from the very first days of the war. It was Mykyta who told us that his brother had been killed during the breakthrough to Azovstal.
At the end of March, Andrii joined a helicopter mission with a group of 15 HUR volunteers that successfully reached the besieged city of Mariupol, delivering weapons, medical supplies, and food to the defenders. On the return flight, the helicopter evacuated wounded soldiers, while Andrii stayed behind to continue defending the city. He was killed on either 15 or 17 April 2022, according to available records."
Yuliia continues:
"For our family, it felt like living through ten circles of hell. We were only able to bury Andrii on 1 August 2022 in Baryshivka. Recovering his body required every possible effort because the armored vehicle he was in had fallen into the Kalmius River. After the exchange of fallen Ukrainian service members, we were finally able to identify him and complete all the necessary documentation.
Even after that, our struggle has continued. We are still fighting for Andrii to be posthumously awarded the title of Hero of Ukraine. We were told by officials in his military unit that his actions 'did not constitute an act of heroism.' Those words are impossible to accept."
Through the Health Ambassadors initiative in the Baryshivka community, Yuliia found much-needed support. The program helped her build new connections with people who understood her experience and gave her practical tools for coping with stress, grief, and emotional hardship.
We believe that everyone affected by war deserves access to support and the opportunity to regain strength, even in the most difficult circumstances. Our goal is to help people better understand stress, trauma, and loss—challenges that have become part of everyday life for so many—and to ensure they know they do not have to face them alone.
8
Від втрати до нового життя
Амбасадори здоров’я - це люди, які з’являються поруч у найважчі моменти життя. Вони готові підтримати не лише порадою, але й щирим словом, допомогою в практичних справах. І цього разу наш амбасадор здорового способу життя, Надія Слухай, зробила саме так. Вона була поруч з тими, хто найбільше потребував підтримки й розради.
Read more
В Україні зараз багато родин, які втратили близьких на війні. Це страшна реальність, і багато хто опинився на межі відчаю. Але чи потрібна підтримка тільки через війну? Чи буває так, що людина, навіть без війни, опиняється в ситуації, коли їй вкрай важко рухатись далі? Відповідь однозначна - так, потрібна. Кожен заслуговує на підтримку і піклування, незалежно від обставин.
Віра, героїня цієї історії, була звичайною жінкою, яка мала все для щасливого життя. Чоловік, діти, які виросли і подарували їй онуків, затишний дім. Здавалося б, що ще потрібно? Живи і радій. Але доля підготувала для Віри жорсткі випробування. Спочатку раптово помирає чоловік, її головна підтримка та опора. Потім, на війні, гине син. Пані Віра втрачає віру в життя. Вона почувається так, ніби увесь світ зупинився, а її душа залишилася в темряві.
- Не знаю, як жити далі… усе втратило сенс, - тихо сказала Віра під час першої зустрічі з Надією, ледве стримуючи сльози. - Вірю, що зараз тобі важко. Але, повір, ти не сама. Ми будемо поруч, і разом подолаємо цей шлях, - відповіла Надія, обережно торкаючись руки жінки.
Надія розуміла, що підтримка потрібна не лише фізична, а й емоційна. Пані Віра опинилася у вирі горя, і їй потрібно було допомогти не тільки пережити втрати, але й повернути віру в себе.
Почалися регулярні зустрічі. Надія спочатку просто слухала жінку, даючи їй змогу виговоритися. З часом ці розмови ставали більш змістовними, спрямованими на відновлення. Віра поступово почала відкриватися.
- Я більше не плачу щодня, - сказала вона якось . - Тепер я просто починаю розуміти, що життя триває, і я ще потрібна своїм дітям і онукам. - Це важливо. Знаєш, перший крок до змін - це коли ти усвідомлюєш свою цінність для тих, хто поруч. Ти сильна жінка, Віро, і твої близькі потребують тебе, - відповіла Надія з щирою усмішкою.Окрім емоційної підтримки, Надія допомагала Вірі в практичних питаннях. Вона направила її до мобільних медичних команд для регулярних обстежень, консультувала з приводу здоров'я та самопочуття. Разом вони слідкували за станом Віри, зокрема за артеріальним тиском, який став показником її фізичного і психологічного стану.
Поступово Віра почала змінюватися. Вона стала більше піклуватися про своє здоров'я, почала займатися простими фізичними вправами, які порадила Надія. Більше не було тих важких днів, коли все здавалося безнадійним.- Знаєш, я вже не боюся майбутнього, - сказала жінка під час чергової зустрічі. - Мені 60+, але я відчуваю, що хочу жити. Не просто існувати, а жити здорово і повноцінно. Завдяки тобі я почала знову відчувати радість. - Ти сама зробила це, Віро, - відповіла Надія. - Я просто допомогла тобі побачити світло там, де його було важко знайти. Але вся робота - це твоя заслуга.
Віра тепер прагне не просто жити, а жити активно і з любов'ю до себе. Вона більше не уникає людей, активно спілкується з дітьми та онуками, і навіть зацікавилася участю у здоровому способі життя, який так пропагує амбасадор здоров’я Надія.Ця історія - приклад того, як важливо мати поруч людей, готових допомогти в найскладніші моменти. Завдяки амбасадору здоров’я Віра змогла знайти новий сенс у житті і продовжувати йти вперед, попри всі втрати.
9
Візит команди ММК до села Стадниця: Історія Марії Михайлівни
Нещодавно Мобільна медична команда відвідала село Стадниця в Тетіївській громаді з метою надання медичної і психо-соціальної підтримки місцевим жителям. Серед численних клієнтів, які звернулися за допомогою, була Марія Михайлівна, яка прийшла на прийом вже вдруге поспіль.
Read more
Марія Михайлівна, жінка з відкритим серцем і великою мудрістю, була вкрай задоволена кваліфікованою допомогою, яку вона отримала. Спеціаліст Томчай Наталя провела обстеження, яке включало холестерометрію та глюкозометрію. Завдяки професіоналізму Наталі, Марія отримала не лише необхідні аналізи, але й цінні рекомендації щодо покращення свого здоров'я. “Відчуваю, що нарешті потрапила в надійні руки”, - зізналася вона, з полегшенням дивлячись на результати обстеження.
Але на цьому позитивні новини не закінчилися. Під час розмови Марія Михайлівна дізналася, що в сусідньому селі працює Простір психологічної підтримки. Вона була приємно здивована цією інформацією і сказала: “Я неодмінно завітаю на консультацію. Це може стати важливим кроком у моєму житті”.
Ця зустріч стала важливим етапом для Марії Михайлівни, адже вона знайшла не лише медичну підтримку, а й відкрила нові можливості для поліпшення свого психоемоційного стану. Завдяки роботі команди ММК та старанням спеціаліста Наталі, жінка відчула, що її потреби важливі і що вона не одна в своїй боротьбі.
10
Вплив війни на психоемоційний стан
Війна суттєво впливає на психологічний стан людини. Постійний стрес, страх, невизначеність та втрати можуть призвести до різних психоемоційних реакцій. В умовах, коли багато людей стикаються з труднощами, виїзні консультації фахівців у віддалені села громади стали особливо необхідними.
Read more
На одному з виїздів Баришівської мобільної медичної команди (ММК) до села Бзів на прийом до психолога звернулася Деменко Глафіра Петрівна, 30.11.1946 року народження. З початком війни в її житті відбулися суттєві зміни: з’явилися підвищена тривожність, агресія та апатія. Найбільше її напруга зросла після того, як зятя забрали до лав ЗСУ, що додало ще більше тривоги та неспокою, а також негативно вплинуло на якість її сну.
Під час першої консультації з психологом відчувалася напруженість клієнтки. Щоб зрозуміти її стан краще, фахівець вирішив провести скринінг на тривожність. Результати виявилися позитивними, і Глафіра Петрівна була перенаправлена на консультацію до психіатра. Психолог також провела навчання прогресивної м’язової релаксації за методикою Джекобсона, що допомогло зняти частину напруги.Після проведення релаксації психолог відмітила, що Глафіра Петрівна відчула розслаблення в тілі та заспокоєння. Продовжуючи працювати з клієнткою, були проведені бесіди на ключові теми адаптації. Обговорювалися нові механізми виживання, такі як гумор, волонтерство та повернення до звичних занять, які приносять радість.
На наступному приїзді Баришівської ММК до села Бзів психолог помітила позитивні зміни в Глафірі Петрівні. Жінка з захватом розповіла, що консультації у психіатра та призначене лікування значно покращили її фізіологічний стан. Вона почуває себе значно краще і, що найголовніше, віднайшла в собі внутрішній ресурс. Глафіра Петрівна з радістю повідомила, що почала займатися волонтерською діяльністю, що приносить їй величезне задоволення.
Ми прагнемо, щоб кожен, хто переживає часи війни, став стійкішим і почувався краще, наскільки це можливо. Наша мета – щоб люди стали обізнаними про стрес, травми та втрати, адже це вимога часу, в якому ми живемо. Ми віримо, що завдяки підтримці, розумінню та співпраці, навіть у найважчі часи, можна знайти шлях до відновлення та зростання.
11
Разом через труднощі
Подружжя Півчуків, яке проживає у невеликому містечку в Тетіївській територіальній громаді, звернулося за допомогою до спеціалістів Мобільної медичної команди. Вони переживають складний період у своєму житті, адже чоловік, Олександр, нещодавно переніс інсульт, що значно ускладнило його здатність до самообслуговування. Його дружина, Тетяна, незважаючи на свої власні серйозні проблеми зі здоров’ям, віддано доглядає за чоловіком, намагаючись підтримувати його в цей важкий час.
Read more
Коли Півчуки звернулися до спеціалістів Мобільної медичної команди, вони швидко оцінили ситуацію та визначили, як можуть допомогти. Фахівці ММК надали кваліфіковану медичну допомогу, включаючи рекомендації щодо реабілітаційних вправ для Олександра, а також поради щодо догляду за ним. Фахівці навчили Тетяну, як правильно організувати щоденний режим чоловіка, аби він міг поступово повертатися до більшої незалежності.
“Ми розуміємо, як важливо підтримувати один одного в такі важкі часи”, - зазначили спеціалісти. Вони були вражені силою духу Тетяни, яка незважаючи на власні труднощі, залишалася стійкою та уважною до потреб свого чоловіка.“Ваше здоров'я також має значення”, - додали вони, наголосивши на необхідності самодогляду для Тетяни. Спеціалісти надали їй кілька простих порад щодо управління своїм станом, що включало фізичні вправи, правильне харчування і відпочинок.
Крім того, команда організувала наступні візити, щоб стежити за прогресом Олександра та надавати Тетяні подальшу підтримку. Вона була вдячна за їхню допомогу і розуміння, які зробили великий внесок у їхнє життя.
В історії Півчуків яскраво видно, як важливо мати доступ до якісної медичної допомоги та підтримки в складних ситуаціях. Завдяки мобільній медичній команді, подружжя отримало не лише професійну медичну допомогу, але й моральну підтримку, яка була критично важливою у їхньому відновленні.
12
Допомога подружжю Князюків
Цього разу наша Мобільна медична команда (ММК) мала можливість познайомитися з подружжям Князюків - Володимиром Максимовичем, 1945 року народження, та його дружиною, 1949 року народження, які проживають у селі Погреби Тетіївської територіальної громади. Це подружжя переживає особливо непрості часи, адже нещодавно зазнало тяжкої втрати в родині, що наклало відбиток на їхній емоційний стан та якість життя.
Read more
Володимир Максимович, окрім емоційних труднощів, також має проблеми зі здоров’ям, що виявляються в ментальних порушеннях, які впливають на його здатність до самостійного пересування. Це стало серйозною перепоною для їхнього регулярного відвідування амбулаторії ЦПМСД, що ускладнювало доступ до необхідної медичної допомоги.
Команда ММК швидко оцінювала ситуацію і вирішила надати комплексний підхід до їхніх проблем. Ми організували транспортування подружжя до лікувального закладу, забезпечивши їх усім необхідним. Наші спеціалісти провели медичну оцінку стану Володимира Максимовича та надали психологічну підтримку обом.Подружжя Князюків висловило щиру вдячність нашій команді за виявлену увагу та підтримку. Вони оцінили не лише швидкість реагування, але й професійний підхід, який допоміг їм почуватися більш упевнено у цій важкій ситуації. «Дякуємо за вашу допомогу, - сказав Володимир Максимович. - Без вас ми б не впоралися з усіма труднощами».
Ця історія підкреслює важливість доступу до медичних послуг, особливо для людей похилого віку та тих, хто переживає особисті втрати. Наша команда прагне допомагати кожному, хто потребує підтримки, адже ми розуміємо, наскільки важливо мати поруч людей, готових прийти на допомогу в скрутну хвилину.
13
Ми завжди поруч
У маленькому селі Кашперівка мешкає пані Ганна Мельник. Нещодавно вона відзначила свій 85-й день народження. Попри поважний вік, вона залишається активною та життєрадісною, хоча здоров'я іноді нагадує про себе: хронічні захворювання, перепади тиску, задишка. Але найбільшим випробуванням для неї стала операція з ендопротезування кульшового суглоба. Після хірургічного втручання їй довелося знову вчитися ходити, і тепер її незмінним супутником стала паличка.
Read more
Через складнощі зі здоров'ям жінка рідко виходить з дому, а візити до лікаря стали для неї справжнім викликом. Саме тому приїзд мобільної медичної команди став для неї неочікуваною, але дуже приємною подією. Фахівці уважно вислухали скарги пані Ганни, провели необхідні обстеження, виміряли тиск, надали рекомендації щодо лікування та профілактики загострень. Медики не лише допомогли їй отримати необхідну консультацію, а й подарували відчуття турботи й підтримки."Я й не сподівалася, що до мене можуть приїхати самі лікарі, щоб допомогти. Це так важливо, коли у твоєму віці тебе не забувають", - з теплом у голосі ділиться пані Ганна.
14
Living life with optimism
Ivan Petrovych is 72 years old. He has spent his entire life working in his hometown of Dzveniache and has always been accustomed to an active lifestyle. As the years passed, however, his health began to decline. His greatest concern is managing his diabetes, which requires regular blood glucose monitoring and consistent access to medication.
Read more
In the past, every trip to the city for a medical check-up was a real challenge. Public transportation was infrequent, and the journey required significant time and effort. The arrival of the mobile medical clinic changed everything.
This is not the first time Ivan Petrovych has received support from our team. Our healthcare professionals not only monitor his blood glucose levels but also provide medical advice, support his treatment, and regularly assess his health. He can now receive the medication he needs without long waits or exhausting trips to the city.
15
How a consultation with a social worker helped prevent the risk of HIV infection
After a high-risk exposure, Mykola was overwhelmed by anxiety about the possibility of HIV infection. Uncertainty and fear of the potential consequences led him to seek reliable information and support. He reached out to Roman, a social worker at an organization that provides HIV prevention services and supports people facing similar situations.
Read more
Roman listened carefully to Mykola's concerns, explained how HIV is transmitted, and emphasized the importance of timely testing. He also introduced Mykola to modern HIV prevention methods, including pre-exposure prophylaxis (PrEP)—a highly effective way to prevent HIV infection when taken consistently as prescribed by a healthcare provider.
Mykola learned that PrEP is available free of charge and can significantly reduce the risk of HIV infection when used correctly. Thanks to Roman's prompt support, he quickly completed the necessary medical assessment and started taking PrEP. This gave him peace of mind and confidence in protecting his health.
Today, Mykola takes a more proactive approach to his well-being. He understands the importance of seeking professional advice early and making use of effective prevention options. He continues taking PrEP, undergoes regular HIV testing, and encourages his friends to consult healthcare professionals if they ever find themselves in a similar situation.
Mykola's story is a reminder that accurate information and timely support can change lives. Social workers play a vital role in helping people at increased risk of HIV, while access to PrEP empowers individuals to protect themselves and those they care about. If you have questions about HIV prevention, don't wait—reach out to a healthcare professional and take charge of your health today.
16
Accepting her HIV status and starting a new chapter
Being diagnosed with HIV was a life-changing challenge for Olena. For a long time, she struggled to accept her diagnosis, overwhelmed by fear, uncertainty, and a deep sense of isolation. It seemed to her that life would never be the same and that her diagnosis placed invisible limits on her future. Everything began to change when she met Yuliia, a social worker who became her source of support and guided her through a new chapter of her life.
Read more
Yuliia not only listened to Olena's concerns but also helped her understand her diagnosis and realize that HIV is not the end of life. With proper treatment, it is a manageable condition that allows people to live full and healthy lives. Thanks to Yuliia's guidance and encouragement, Olena gradually overcame her fears, began to trust healthcare professionals, and decided to start treatment.
Regular counseling, emotional support, and continuous guidance helped Olena realize that she was not alone. She came to understand that HIV does not define who she is and that modern antiretroviral therapy (ART) makes it possible to control the virus and lead an active, healthy life. As her confidence grew, she learned more about living with HIV, took charge of her health, and became more open to connecting with others who shared similar experiences.
Today, Olena not only follows her treatment responsibly but has also become an active member of the community of people living with HIV. She supports others facing the same challenges, shares her experience, and encourages those who are just beginning their journey. Her story shows that the right support can transform lives and that HIV is not a life sentence, but a diagnosis that can be managed while living a happy and confident life.
If you or someone close to you is facing a similar situation, you do not have to face it alone. Reach out to professionals, seek reliable information, and accept support. With the right care and guidance, it is possible to find the strength to begin a new chapter in life.
17